СУЦВІТТЯ РОДИННОГО ТАЛАНТУ

(Штрихи до сімейного портрета Алчевських)

Знайомство з Алчевськими допоможе зриміше уявити кожного з тих, хто, прославивши своє ім’я й ім’я родини, вписав не одну яскраву сторінку в історію української культури.

Христина Данилівна Алчевська народилася 1841 року в містечку Борзні на Чернігівщині. Мати її, Аннета Вуїч, була вихованкою Смольного інституту, батько, Данило Журавльов, хоч і вчителював, був людиною жорстокою й обмеженою і намагався вибити з доньчиної голови мрії про елементарну освіту.

Ази науки Христя Журавльова опанувала, причаївшись за дверима кімнати, де найнятий за п’ять карбованців семінарист навчав грамоти братів, а те, що проходили брати, згодом, у гімназії, сестра з їхніх підручників осягла самотужки.

Вийшовши в 1862 р. заміж за Олексія Кириловича Алчевського і переїхавши з ним до Харкова, Христина Данилівна присвячує себе педагогічній роботі.

Завдяки постійній самоосвіті Алчевська мала глибокі й ґрунтовні знання з багатьох дисциплін, прекрасно знала зарубіжну й вітчизняну літературу, добре розумілася на мистецтві, тому й успішно витримала іспит на право керувати жіночою недільною школою і викладати в ній.

Занепокоєна відсутністю навчальних посібників для недільних шкіл, вона підготувала тритомне унікальне видання «Книги взрослых» (1899—1900) і «Что читать народу?», яку Лев Толстой назвав розумною книгою.

Виступала Алчевська на сторінках періодики, в широкому листуванні, на багатьох виставках (паризькій, чиказькій, антверпенській і брюссельській), в яких вона гаряче пропагувала досягнення очолюваного нею колективу. Христина Алчевська була віце-президентом Міжнародної ліги освіти, почесним членом багатьох російських і зарубіжних освітніх товариств. З величезною повагою і любов’ю ставилися до неї вихованці Харківської недільної школи і школи в селі Олексіївка, яку вона заснувала.

Олексій Кирилович Алчевський був сином дрібного сумського купця. Змолоду писав вірші, допомагав у створенні Сумської публічної бібліотеки. Зробив кар’єру від власника малої крамнички до заможного промисловця і банкіра. Відомий як власник Торгового і Земельного банків Харкова, фінансист великих вугільних підприємств у
Донбасі, Алчевський давав гроші на будівництво недільної школи та її утримання. Він дуже любив Шевченка, знав багато його творів.

Подружжя Алчевських брало активну участь у громадському житті країни, виявляло щиру зацікавленість розвитком освіти та культури. Це сприяло тому, що в 60-ті роки, коли Олексій Кирилович очолював харківську «Громаду», дім Алчевських стає одним з важливих культурних осередків Харкова. Вечорами тут можна було застати О. Олеся, В. Мову (Лиманського), О. Потебню, М. Косача, Г. Хоткевича і приїжджих гостей — М. Вороного, П. Куліша, Т. Рильського та інших, послухати розмови, насолодитися грою і співом професійних майстрів.

У такій благодатній атмосфері розцвіло яскраве суцвіття талантів молодших Алчевських: Івана Алчевського, соліста Петербурзького Маріїнського оперного театру, талановитого композитора Григорія Алчевського, Дмитра Алчевського, кандидата природничих наук, єдиного продовжувача справи батька, який був членом Олексіївського акціонерного товариства, педагога Миколи Олексійовича, який стояв близько до музичного життя Харкова, і Ганни Алчевської — ху­дожниці. Захоплювався малюванням і Дмитро Алчевський.

Христя Алчевська була наймолодшою і чи не найгармонійнішою в сім’ї, оскільки вона не тільки співала й малювала, але й мала акторські здібності, писала вірші і все життя залишалась вірною поетичній музі. Її лірика, дуже різноманітна за тематикою, вражає глибоким патріотизмом, глибиною і чистотою почуттів. У своїх віршах вона закликала до боротьби:

Гей, на бій! За нами встаньте,

всі зневоленії люди...,

пробуджувала почуття добра, милосердя, спонукала жити за законами правди, чистої совісті, краси.

Я в парку йду, мовчать смереки,

Сіяють роси, як кришталь.

Зі мною йдуть рожеві мрії

У мій невиспіваний жаль...

В алеях осінь розсипає

Останнє листя золоте,

В останнім сонці потопає

Минуле щастя молоде...

До 1917 року вийшло чотири великі і сім маленьких книжок віршів письменниці (найкращі з них — «Туга за сонцем», «Вишневий цвіт», «Моєму краю», «Пробудження» та ін.). Вона пробувала свої сили і в прозі, літературній критиці, публіцистиці, написала дві драматичні поеми, багато перекладала з української мови на російську, французьку і навпаки.

Вся сім’я Алчевських була віддана високим і благородним ідеалам, і всі її члени в міру своїх сил багато зробили для рідного народу.

(За Л. Ковалець-Грузинською).