Текст для анотування та конспектування

СУЧАСНІ НЕМАРКСИСТСЬКІ ЕКОНОМІЧНІ ТЕОРІЇ

Сучасна буржуазна політична економія характеризується великою кількістю напрямів, шкіл, течій. Основними серед них є неокласичний, кейнсіанство та інституційно-соціологічний напрями. Голов­ним критерієм віднесення тієї чи іншої теорії до одного з цих напрямів є трактування ролі й значення у сучасному капіталістичному господарстві ринку і держави, співвідношення та взаємодія цих вирішальних чинників економічного розвитку.

Неокласичний напрям, як свідчить сама назва, виходить з корінного положення класиків буржуазної політичної економії про ринок і конкуренцію як природну умову функціонування і розвитку буржуазної економіки. Тому вони вважають, що ринковий механізм — це єдино ефективний засіб регулювання економіки, виробництва і споживання, пропонування й попиту; що державне втручання в економіку може призвести до порушення економічної рівноваги, до зниження економічної ефективності. Однак це зовсім не означає, що вони цілком покладаються на всесилля ринку. Навпаки, вони припускають зменшення його регулюючих можливостей.

Проте й державне втручання повинно бути гнучким і обережним. Наприклад, у США велику роль у регулюванні економіки і ринку відіграє державна система інформації про економічний розвиток як окремих галузей, міст, штатів, так і усієї країни, світового господарства, що дозволяє оперативно орієнтувати виробників щодо змін господарської кон’юнктури на мікро- і макрорівнях. Оскільки вони виступають за вільне підприємництво, вирішальну роль ринкового механізму, вони неминуче все розглядають через психологію споживачів, які намагаються максимізувати доходи, споживання, і психологію господарників, які домагаються мінімізації витрат. Ось чому неокласичний напрям базується на теоріях граничної корисності та граничної продуктивності. Це дало можливість розробити і широко використати кількісний аналіз економічних процесів на основі електронно-обчислювальної техніки.

У межах цього напряму в 70—80-ті роки поширилися теорії монетаризму, «раціонального» чекання та «економіки пропонування». Саме ці теорії були покладені в основу економічної політики США та Англії, а також ряду інших країн. Як і неокласичний напрям у цілому, так і «рейганоміка» — це певною мірою симбіоз з неокейнсіанством. Віддаючи перевагу ринку, що є вирішальним у неокласиків, «рейганоміка» вимагає і певної ролі держави, що є головним для кейнсіанців.

Представники монетаризму (М. Фрідмен, Ф. Кейган, А. Мельтцер, Д. Лейдлер та ін.) вважали, що гроші є головним і визначальним елементом ринкового механізму. Тому вони пропонували підтримувати темп зростання грошової маси на 3—5% на рік. Без цього порушується механізм дії приватного підприємництва, настає криза, розгортаються інфляційні процеси. Монетаризм базується на кількісній теорії грошей, наданні грошам визначальної регулювальної ролі, на провідній ролі обміну порівняно з виробником.

На думку монетаристів, надмірне зростання грошової маси пов’я­зане з великими державними витратами, тому вони виступають за їх скорочення, але насамперед за скорочення витрат на соціальні потреби. Як переконав досвід, спроби реалізувати на практиці пропозиції монетаристів щодо стабільності попиту на гроші та стабільності швидкості їх обігу виявилися неспроможними. Приріст грошей був набагато більшим, давалася взнаки інфляція.

(З підручника).