ЛЕСЯ УКРАЇНКА — ГОРДІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ

25 лютого 1996 р. вся наша країна і світова громадськість відзначила 125-річчя від дня народження Лесі Українки, видатної української поетеси. Її поезія — це невід’ємна частина золотого фонду світової літератури. Її ліричні вірші, дивовижної глибини й сили, драматичні поеми, пройняті вірою в духовну велич людини і світле майбутнє людства, епічні поеми, натхнені палким живодайним вогнем і всепереможною любов’ю до рідного краю, належать до найвищих здобутків української поезії.

Світ не знав такої поетеси, як Леся Українка. Безсмертна іскра Прометея запала глибоко в її серце і загорілась ясним вогнем. Леся Українка — це псевдонім Лариси Петрівни Косач. У ньому відбилася безмежна любов поетеси до свого рідного краю, до України.

Народилася Леся Українка 25 лютого 1871 року в інтелігентній родині: батько її був службовцем, мати — письменницею, яка видавалася під псевдонімом Олена Пчілка.

Понад 30 років віддала Леся Українка творчості і, коли згадати, що на ці ж роки припадає безупинне змагання з туберкульозом, який вразив дівчину на порі одинадцятої весни, поступово руйнуючи організм, спричинився до тяжких операцій та нелюдських страждань, мусимо дивуватися винятковій мужності і працездатності геніальної поетеси.

Героїзм, з яким поетеса переборювала свої муки, непримиренність до угодовства і компромісів робили Лесю Українку наймужнішою серед численних тогочасних поетів.

І. Франко, оцінюючи творчість Лесі Українки, ставив її на перше місце серед поетів кінця XX ст., характеризуючи її як талант сильний, наскрізь мужній, хоча й не позбавлений жіночої грації і ніжності1.

Поетичне слово Лесі Українки, вільне й бойове, вірно служило визвольним ідеям народу і залишилося взірцем для поетичних поколінь. Франко звертав увагу на те, що в художній літературі у Лесі Українки свій шлях, свій пафос, своє слово.

Яскрава авторська індивідуальність поетеси особливо чітко виявилася в її драматичних творах, які відкрили новий етап у розвитку української літератури і які, відзначаючись своєрідністю і оригінальністю, є вершиною її поетичного генія.

Мова її творів, особливо драматичних, відзначається високим інтелектуальним рівнем, багатими лексико-фразеологічними ресурсами, пластичністю образу і високим ступенем метафоричності.

Леся Українка зростала в інтелігентному середовищі родин Косачів і Драгоманових, що не могло не позначитися на її творчості.

Всебічно обдарована, з тонким відчуттям музики й образотворчого мистецтва, з нахилом до засвоєння мов, яких вона знала вісім, людина філософського складу мислення, Леся Українка виявила свій хист у різноманітних жанрах художньої літератури.

Вона писала короткі прозові твори. Здебільшого це казки, оповідки, розповіді з сільського життя, серед них оповідання «Приязнь», «Над морем», «Помилка», «Розмова».

Леся Українка була талановитою перекладачкою. Вірші Гейне, Байрона, Ади Негрі (італійської поетеси), уривки з творів Данте і Шекспіра, давні єгипетські пісні у її відтворенні — зразки творчих перекладів, які належить вивчати й шанувати. Вони дають естетичну насолоду, зближують віки й народи, поетів і читачів.

Леся Українка заявила про себе як публіцист. У Київському літературно-артистичному товаристві вона виступила з доповідями й рефератами про українську, російську, італійську, німецьку літератури, виявляючи глибокі знання і ясне критичне мислення дослідника-літературознавця. Вона зробила для ж. «Жизнь» кілька оглядів про тогочасну українську літературу на Буковині, про стан італійської, польської літератур, про нову соціальну драму, про образи жінок у світовій літературі.

Проте найповніше виявився талант письменниці у поезії — спочатку в ліричній і ліро-епічній, а потім і в драматичній.

Леся Українка була поетесою-борцем. Її цікавили люди героїчні. Вона писала про їхню відданість справі, про їхні поривання до волі. Героєм її став борець, обдарований поетичним, мистецьким хистом (драма «У пущі»). Його думки і вчинки близькі самій поетесі.

Найкращі її поетичні твори «Contra spem spero», «Мій шлях», «Горить моє серце», «Ave regina», «Товаришці на спомин», «Досвітні огні», «Сльози-перли», «Мріє, не зрадь», «Дим», «До товариша», «Слово, чому ти не твердая криця», «Хотіла б я піснею стати», «Вишеньки» (для дітей), «До мого фортепіано», поеми «Давня казка», «У катакомбах», легенда «Орфеєве чудо» та інші.

Уже в ранніх творах Леся заявляє:

Так, я буду крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Буду жити! Геть думи сумні!

(«Contra spem spero»).

Поетеса стає борцем і знає, що життя її буде важке, щодня і щогодини на неї чигатиме небезпека. Ну що ж! Вона говорить:

Бажаю так скінчити я свій шлях,

Як починала: з співом на устах!

(«Мій шлях»).

Туга за народним щастям, за словом-зброєю, за сльозами — пекучим вогнем така сильна, що вона твердить:

Хотіла б я вийти у чистеє поле,

Припасти лицем до сирої землі

І так заридати, щоб зорі почули,

Щоб люди вжахнулись на сльози мої.

(«Горить моє серце»).

У «Досвітніх огнях» Леся кидає клич:

Вставай, хто живий, в кого думка повстала,

Година для праці настала!

Не бійся досвітньої мли —

Досвітній огонь запали,

Коли ще зоря не заграла.

Леся Українка, як і Шевченко, вболівала за долю поневоленої України. Вона писала:

Брати мої вбогі, закуті в кайдани!

Палають страшні, незагойнії рани

На лоні у тебе, моя Україно!

(«Сльози-перли»).

Слово для Лесі Українки було зброєю в боротьбі за кращу долю поневоленого українського народу. Ось як вона про це пише:

Слово, чому ти не твердая криця,

Що серед бою так ясно іскриться?

Чом ти не гострий, безжалісний меч,

Той, що здійма вражі голови з плеч.

(«Слово, чому ти не твердая криця»).

Зброя ця — невмируща, як невмируще слово.

Вигострю, виточу зброю іскристу,

Скільки достане снаги мені й хисту...

Снаги й завзяття надавала поетесі велична мрія, яка вела її через нетрі й дикі терни. Вона прагнула втілити цю мрію в життя. У вірші «Мріє, не зрадь» письменниця пише:

Тільки — життя за життя! Мріє, станься живою!

Слово, коли ти живе, статися тілом пора.

Хто моря переплив і спалив кораблі за собою,

Той не вмре, не добувши нового добра.

«Лісова пісня» — це шедевр Лесі Українки. Це твір про силу, життєвість, гармонійну красу і творче безсмертя її народу.

Вершиною її творчого генія є такі драматичні поеми і драматичні твори, як: «У пущі», «Одержима», «Адвокат Мартіан», «Касандра», «Руфін і Присцілла», «Оргія», «Камінний господар», «На полі крові».

Леся Українка принесла в українську літературу багатий світ героїв з гострим розумом і палким серцем, самовідданих борців з несправедливістю за правду і людське щастя. Великий талант і неймовірна працелюбність поставили Лесю Українку на одне з чільних місць серед поетів світу!

Стодвадцятип’ятиріччя з нагоди її народження стало тріумфом її поезії, виявом всенародної шани і любові.

У Києві, на площі Лесі Українки, звідки видно задніпровську далечінь, з нагоди 100-річчя від дня народження поставлено величний пам’ятник геніальній дочці українського народу, пам’ять про яку буде жити у віках!

(За О. Ставицьким).

1 Франко І. З останніх десятиліть XIX в. // Іван Франко. Літературно-критичні статті. — С. 345.