XV. ЗВІЛЬНЕНІ З РОБОТИ ЗВУКИ

Процес вимови звуків і собі впливає на будову слів та зворотів. Із шкільної лави всі знають, що й на письмі й у вимові ми спрощуємо неоковирні сполучення з трьох і більше приголосних звуків.

Такі спрощення знають і інші лексичні одиниці:

У прикладах (2) ми випускаємо звук К, який у "правильно утворених" формах рідКеньКий, швидКеньКий тощо мав би повторюватися двічі, утруднюючи вимову слова. Таке спрощення канонізують усі українські правописи.

Але і в цій рисі українського мовлення не обійшлося без перекручень. Згідно з вимовою українські правописи визнають спрощення звуків у таких словах:

Правопис Кагановича-Постишева переробив назву міста Рівне на Ровно, але у прикметнику від Ровно зберіг спрощення звуку Н: ровенський, а не ровНенський. Після 50 років перекручення прийшло нарешті до відродження справжньої назви міста: Ровно стало Рівним. Але й тут не обійшлося без ляпсусу: мовознавці, виховані на традиціях академіка Бєлодєда, прийшли до "глибоко виваженого" рішення: не спрощувати вимову слова рівенський, а вживати неоковирну — з подвоєним Н — форму рівНеНський. Точнісінько, як у приказці про затятого богомільця.

Ляпсус із словом рівненський вимагає розумного перегляду.

Торкнувшись теми спрощень, не можна проминути ще одної "правильної неправильности", яку канонізує, на жаль, і правопис 1928 р. Мова йде про слово мистець. Згідно з правописом це слово слід відміняти так:

Вимова мистця, мистці вкрай неоковирна, вона суперечить властивій для нашої мови рисі спрощення, зафіксованій, наприклад, у слові чернець:

Послідовне дотримання української спрощеної вимови вимагає відміняти слово мистець за зразком (5):

Таке відмінювання має бути канонізоване, бо воно відповідає практиці мовлення. Не треба забувати, що в українській мові існує варіянт до слова мистець — форма митець, яка відміняється саме за зразком (6).