VI. ЗАЧАРОВАНІ СКЛАДИ

Негативно сприймаючи суржик, ми не завжди усвідомлюємо, що цей ганебний спадок минулого закорінився не лише серед малоосвічених верств населення, але й серед найелітарніших українських мовців

Аби переконатися, що це так, настроюю приймач на радіо Київ і прислухаюсь до лексики радіомовців. Нехтую мовою дикторів, які не творять мовних стандартів, а йдуть у річищі норм, вироблених елітою, і прислухаюсь до мови метрів, ерудитів, володарів дум, творців історії. Взоруватися на еліту буде не одне майбутнє покоління. І це покладає на неї велику відповідальність в усіх сферах, отже і у сфері мовній Чи свідома вона цієї відповідальности?

Слухаю і за якусь годину дізнаюсь із уст саме цієї категорії мовців, що нині ми живЕмо у важких умовах, і це буде доти, доки ми не перейдЕмо до ринку і не займЕмось приватизацією.

Таке наголошення цілком відповідає мові старшого брата, але це не українське наголошення.

Українська мова має свої оригінальні наголосові моделі, і, нехтуючи ці моделі, ми, хотівши того, чи ні, вдаємось до суржику.

Наші предки вживали українські моделі наголошення стихійно ці моделі існували в їхньому мовному центрі органічно, і без жодної освіти, українці минулих століть говорили.

Тепер же, в наслідок "взаємозбагачення мов", на наголосові моделі мовного центру українця наклалися моделі наголошення "братніх мов", і органічність українського наголошення втрачено. Щоб відродити у нашій свідомості ці моделі, треба вдаватися до теоретичних міркувань

Справді, не чувши правильної живої мови, важко вирішити, як наголошувати слова:

Щоб відповісти, звернімось до моделів дієвідмінювання /за Грінченком/

Як бачимо, коли наголос у першій і другій особі однини падає на останній склад, то в усіх дальших формах наголос зберігається на останньому складі.

Та не всі дієслова відміняються за цим зразком. У деяких дієсловах наголос у процесі відмінювання переходить із закінчення на основу /за Грінченком/

Як бачимо, коли наголос у першій особі однини падає на закінчення, а в другій особі — переходить на основу, то наголос другої особи зберігається і в решті форм[1].

Виходить, в усіх випадках українці ніколи у дієслівних закінченнях не наголошують склади ет, ем, им, ит. Ці склади немов зачаровано. Їм, як кажуть лікарі, наголос протипоказано. Проте цей закон писано не для всіх.

Прислухаймось до володарів дум. Чи вони дотримують його?

Ясна річ, що після століть русифікації важко вимагати від зрусифікованих мас правильної вимови. Але той, хто взяв на себе місію боронити українську мову, має боронити її до кінця, передусім контролюючи самого себе: чи не є він пропагатором суржику? Бо неправильна форма, вжита в мові літератора, артиста, культурного діяча, повториться згодом у мільйонах суржикових копій в устах менших братів.

Треба сказати, що наведені зразки наголошення визнають усі українські правописи. Правда, правопис Кагановича-Постишева і тут не обійшовся без перекручень, штучно запровадивши до деяких слів виняткові моделі наголошення. За словниками УССР виняткову схему наголошення має дієслово пойняти:

Модель УССР суперечить мовній практиці українців, а також пам'яткам минулого. У штучності такого "нововведення" нас переконує вишенаведена схема А.

Вам нужна музыка mp3 тогда вы попали в нужное место.

[1] Цей, набутий другою особою однини наголос такий "упертий", що поширюється і на пасивні дієприкметники минулого часу