2. "Я БУВАВ ПО ВСІХ УСЮДАХ, ЇЗДИВ ВЕРХИ НА ВЕРБЛЮДАХ"

Цей уривок так само варто пам'ятати тим, хто хоче обминати підводні рифи штучности й фалшу в океані мови. На що саме тут слід звернути увагу?

На прийменник по і на закінчення іменників — а також прикметників, займенників, числівників — що стоять за ним.

Прийменник по вимагає від іменників усіх родів у множині закінчення місцевою відмінку:

У множині прийменник по ставить іменники всіх родів у місцевий відмінок.

Це дуже характерна риса української мови. Недодержання її — перша ознака незнання мови. Поширена в Україні двомовність дуже нівелює цю рису, бо під впливом двомовности навіть найпрестижніші мовці помиляються, вживаючи прийменник по у множині з давальним відмінком (на російський копил) замість місцевого відмінку:

Навіть талановиті й видатні письменники припускаються помилок, вживаючи цього прийменника. Поет О. Олесь, наприклад, пише:

Згадайте мертвих словом жалібним

І наперед, ніж келих сповнений підняти,

Ударте в дзвін по ним!

Останні слова по-нашому мали б звучати по них.

Славним мрійникам — нашим попередникам — такі огріхи можна пробачити: за тих часів не було українських шкіл, української науки, українського мовознавства. Припускання такої помилки сьогодні свідчить про недостатній освітній та культурний рівень і, що гірше, про байдужість до своєї мови і національности.