XXXIII. СМЕРТЬ ЧЕРЕЗ ПОДОБУ

У Розділі XX згадувано про зникнення з живої та писемної мови українських слів, що мали інше значення в мові російській. Така смерть через подобу завдала українські лексиці відчутної шкоди. Наведені у Розділі XX приклади не вичерпують усіх таких смертей. Практично нема жодного шару лексики, що його не торкнулася б згадана смерть.

І в цьому можна переконатися на прикладі хоч би частки то.

Частку то, як свідчать твори клясиків, українці вживали подекуди замість частки таки переважно там, де росіяни вживали і вживають частку же:

"... якби-то воно так сталося, як гадається..."   (Т. Шевченко) (1)

"... Якби-то нам жениха..."          (П. Мирний)

У цих прикладах якби-то має значення якби таки і відповідає російському если же; українська частка то відповідає російській же.

"... Ой, що то далі буде? Що то далі буде!..." (І. Нечуй-Левицький) (2)

У такому разі росіянин скаже "Что же дальше будет", отже і тут наше то = російському же.

"... Знать, забула, що колись-то сама дівувала..." (Т. Шевченко) (3)

У реченні (3) колись-то = колись таки і відповідає російському когда-то же, де наша частка то = російській же.

"... Адже розказував якийсь чоловік, що десь-то та хтось-то усіх                          (4)

ховрахів повиливав на своїм наділі..." (М. Кропивницький)

У реченні (4) слова десь-то /десь таки/ і хтось-то /хтось таки/ відповідають російським где-то же і кто-то же; знову українське то = російському же.

Відповідність нашої частки то російській же засвідчують і такі вирази:

Як бачимо, у поєднанні з лексичними формами якби, десь, хтось, колись, як частка то в українській мові відповідає російській частці же. Але в деяких інших випадках вживання частка то в українській та російській мовах рівнозначна. Це призвело до того, що частка то у значеннях, розбіжних з російськими, перестала вживатися, а форми десь-то /десь таки/, колись-то /колись таки/ кудись-то /кудись таки/, хтось-то /хтось таки/, якийсь-то /якийсь таки/ втратили своє первісне значення і уподібнились до російських где-то, когда-то, куда-то, кто-то, какой-то:

Коли це сталося, колишні поняття нам довелося висловлювати інакше:

Форма ж якби-то подекуди звучить, як якби ж то, а то і як якби ж.

Словник Академії Наук УССР навіть не визнає за формою колись-то права бути окремим словом, а форми хтось-то, десь-то, якийсь-то тлумачить неправильно. І це тоді, коли наведені для ілюстрації цитати до деяких з цих форм суперечать академічному тлумаченню.

Долю частки то розділили й інші малі та великі лексичні одиниці, що мали в російській мові інше значення.

В українській пісні співається:

А я молода,

Як ягода,

Не піду заміж

За рік, за два.

Прийменник за виконує в українській мові ту саму функцію, що й через у російській:

За тиждень — Великдень.                                                           (5)

У таких випадках росіянин вживе прийменник через: через неделю — Пасха. З другого боку, російське через подекуди відповідає українському через. Така подібність вплинула на те, що і у випадку (5) українці почали казати через:

Через тиждень — Великдень.

Уніфікація української та російської мов стається з багатьох причин. Як уже вказувано, освіта для елітарних прошарків суспільства за царя була виключно російськомовна. Практично, навіть непересічній людині важко володіти досконало кількома мовами: кожна мова має тисячі "секретів", які можна опанувати лише практикуючи дану мову змалку, дістаючи освіту цією мовою, постійно користуючись цією мовою, а також послуговуючись необхідними мовними довідниками: словниками, порадниками.

Усіх згаданих умов бракувало українським елітарним прошаркам і в російській імперії і в комуністичній. Через брак названих умов, навіть українські письменники та культурні діячі не могли себе захистити від благотворного впливу мови офіційного життя, освіти, і нарешті, мови міського оточення на Східній Україні.

Тому й письменники українські, виробляючи літературну мову, не були вільні від такого впливу. Що ближче до сучасности, то більше письменники підпадали під цей вплив. У Шевченка, наприклад, трапляються русизми, але заразом він лишив неперевершені зразки української неспотвореної мови, а надто у самобутніх мовних зворотах. У письменників же післяшевченкової доби мовних запозичень трапляється чимраз то більше. От як вживають народні й запозичені звороти Т. Шевченко, Л. Глібів, П. Мирний

Вирази аж кишить, аж кишать самобутні українські звороти, а форми так і кишить, так і кишать, кишма кишить — звороти, без сумніву, запозичені

Поряд із смертю через подобу відбувався в нашій мові й інший процес, коли з двох українських синонімів вживано (а в УССР ще й культивовано) той, який ближче до російського відповідника.

Цей процес дуже легко спостерегти на такій схемі:

Той, хто володів обома мовами або хто вивчав українську мову, з двох можливих синонімів уживав такий, який був ближчий до канонізованого в державно-офіційній мові. Цей стихійний попервах процес піднесено в УССР до рівня "мовної політики партії", коли оригінальні українські форми штучно вилучувано з ужитку, а натомість культивовано форми, наближені до російських.

Така політика породила ще один псевдотворчий процес, коли українські форми штучно підроблювано під відповідні російські.

Зразки такої творчости можна наводити без кінця.

З другого боку, українські слова з цілком певним значенням діставали у процесі такого зближення мов зовсім інше значення. Ми вже бачили, як подібність слова лижви до російського слова лижі сприяла переродженню нашого слова і наданню йому іншого значення. Такі переродження мали місце і з іншими словами:

Не міг не позначитися на розвитку української мови самодіяльний характер українського мовознавства в Росії. Не було жодних державних установ, які б розробляли, досліджували й розвивали українську мову. Усі дореволюційні словники й підручники укладали люди з патріотичного обов'язку, не дістаючи за це жодної винагороди. На ділі, дослідження української мови не заохочувано, а переслідувано. Без жодного заохочення та належних умов працювали Білецький-Носенко, Грінченко, Яворницький, Комаров та інші. Це відповідно впливало на якість їхньої праці.

У словнику Грінченка у гнізді слова очевидьки зафіксовано зворот в очевидячки /в очевидьки/ з такими ілюстраціями:

З цих прикладів видко, що вираз в очевидячки відповідав сучасному виразові наяву. На жаль, Б. Грінченко не відзначив цього значення виразу в очевидячки, дорівнявши його до слова очевидячки і зафіксувавши для обох лексичних форм такі значення:

очевидно, явно, на очах, перед очима

Це призвело до того, що пізніші мовознавці, розробляючи російсько-українські словники, належно не переклали російського слова наяву на українську мову. Зворот же в очевидячки /в очевидьки/ в українському мовному океані і далі удосконалювався і набув форми вочевидь. Відсутність у словниках — починаючи від Грінченка — правильного тлумачення виразу в очевидячки сприяла засвоєнню літературною мовою неправильного значення цього слова. Словникарі і далі повторювали неповне тлумачення Б. Грінченка. В УРС, наприклад, вираз в очевидячкиперед глазами /перед очима/. А СУМ взагалі не зафіксував виразу в очевидячки, а наявне в СУМІ вочевидь /з позначкою розмовне!/ пояснено без згадки значення наяву, хоч одна з наведених ілюстрацій фіксує саме таке значення: За чотири роки я вочевидь пересвідчився, що Григорій напрочуд доброго серця людина. У цьому прикладі вочевидь значить наяву. Брак мовознавчих інституцій і неможливість досконало опрацьовувати мовне багатство окремими ентузіястами сприяли тому, що в мовній практиці стало приживатися запозичене в сусідів слово наяву. перекладено по-російськи як

Так зникав з української мови її самобутній кольорит.