XI. МНОЖИНА МАЄ СВОЇ ПРИМХИ

Наголос в українській мові виконує ще й функцію морфологічну, зокрема помагає розрізняти похідні форми слова, наприклад, множину від однини

Як бачимо, утворення множини вимагає заразом зміни наголосу.

Колись, очевидно, цій рисі підлягали усі іменники, що творили форми множини. Українська мова зберегла таке переголошення і в низці слів, які в інших слов'янських мовах його втратили. Цю особливість нашої мови мусить пам'ятати кожен, хто хоче говорити українською мовою. Наведу кілька таких слів:

Особливо "популярний" такий наголос для іменників з наростком /суфіксом/ К:

Жива мова шанує цю рису куди послідовніше, ніж писемна — літературна. У живому мовленні можна почути:

З наведених прикладів літературна мова визнає наголос на закінченні у множині жіночого роду слів (2), (3) та очевидно (4). (Очевидно, бо наголос слів (4) належно не опрацьовано: словники множину не наводять, або наводять помилково). Таку непослідовність у канонізації українського наголосу можна пояснити особливостями українського культурного відродження (див. Розділ XX).

Щодо неканонізованого наголосу у словах (5), то він має право на існування, бо відбиває характерну рису живої мови, і реконструктори неспотвореного українського мовлення мають канонізувати цей наголос як варіянт до визнаного сьогодні.

Хочу вам сказать что в поиске введе фразу компрессионный трикотаж цена вы найдете то что вам нужно.