10.3. Система національних рахунків

Система національних рахунків (СНР) — це система взаємозв’язаних статистичних показників, яка побудована у вигляді певного набору рахунків і таблиць з метою відтворення повної картини економічної діяльності держави.

Система показників СНР є найважливішим інструментом розробки національної економічної стратегії, зовнішньоторговельної та валютно-фінансової політики, дає змогу оцінювати міждержавні рівні економічного та науково-технічного розвитку, допомагає відшукувати раціональні форми участі в міжнародному поділі праці.

Система національних рахунків розглядає економіку як ціле, принципово не розрізнюючи виробництво матеріальних благ і надання послуг, що дозволяє дати узагальнювальну оцінку результатів діяльності народного господарства як з матеріально-речового, так і фінансового погляду для всіх господарських одиниць на всіх рівнях функціонування економічного механізму.

СНР характеризує основні явища економічного життя: виробництво, дохід, споживання, нагромадження і багатство. Вона містить зрозумілий і доволі спрощений, але повний виклад цієї сукупності явищ і їх взаємозв’язків.

У системі національних рахунків (СНР) економічна діяльність — це сукупність операцій з продуктами, послугами, доходами та фінансовими відносинами. Виконання цих операцій полягає у взаємодії між інституційними одиницями або в рамках самих одиниць. Економічні об’єкти, інституційні одиниці та операції між ними в національних рахунках групуються для того, щоб висвітлювати стан економіки відповідно до вимог ринкових відносин.

Система національних рахунків дає змогу створити інформаційну базу для вивчення реальних процесів, які відбуваються в ринковій економіці, зокрема щодо розвитку виробництва, масштабів інфляції, безробіття, приватизації, дієвості податкової та митної політики і т. ін.

СНР — це інтегрована система (одні й ті самі поняття, визначення й класифікації застосовуються до всіх рахунків і субрахунків), що є також узгодженою (кожний економічний потік або запаси вимірюються ідентично для відповідних сторін). Ця узго­дженість досягається застосуванням у всій системі одних і тих самих понять і визначень та використанням єдиного комплексу правил обліку.

СНР має певні категорії, які становлять основу цієї системи та дозволяють подати її в повному обсязі. Ці категорії охоплюють різноманітні економічні об’єкти та явища, а саме:

• інституційні одиниці та сектори;
• операції та інші потоки;
• активи і зобов’язання;
• види діяльності, продукти.

Інституційними називають економічні одиниці, які можуть володіти активами і брати на себе зобов’язання. Вони можуть здійснювати всю сукупність операцій. Інституційні одиниці є центрами прийняття рішень за всіма аспектами економічного життя і за своїми головними функціями групуються в інституційні сектори. З’ясуємо, які це сектори.

Нефінансові корпорації, які мають на меті виробництво товарів на ринок і послуг нефінансового характеру.

Фінансові корпорації, які здійснюють фінансове посередниц­тво або допоміжну фінансову діяльність.

Органи державного управління — вироблення (на додаток до виконання політичних функцій та регулювання економіки) здебільшого неринкових послуг для індивідуального або колективного споживання і перерозподіл доходів та багатства.

Домашні господарства (усі репрезентовані в економіці фізичні особи) — виступають з пропозицією робочої сили, забезпечують кінцеве споживання і виконують підприємницьку функцію: виробництво товарів на ринок, а також нефінансових послуг.

Некомерційні установи (НКУ), які обслуговують домашні господарства, — це юридичні особи, котрі здебільшого виробляють неринкові послуги для домашніх господарств; основними ресурсами цих установ є добровільні внески домашніх господарств.

Інституційні одиниці виконують різні економічні функції: виробляють, споживають, заощаджують, інвестують і т. ін. Вони здійснюють різні види економічної діяльності як підприємці або особи, котрі одержують заробітну плату, або постачальники капіталу, або безробітні.

Більшість економічних дій виконуються здебільшого за обопільною згодою інституційних одиниць і являють собою або обмін економічної вартості, або добровільну передачу (трансферт) однією одиницею іншій певної кількості економічної вартості без відповідного еквівалентного трансферту. Ці дії — вони виконуються за обопільною згодою між двома іституційними одиницями — називаються операціями. Як операції можуть розглядатися також і деякі економічні дії, виконувані лише однією інститу­ційною одиницею, але схожі за характером; за обопільною згодою — двома різними інституційними одиницями (наприклад, нарощення основного капіталу для власного споживання). Вони є внутрішніми операціями або операціями, що виконуються всередині одиниці. Для економічного аналізу діяльності кожної групи одиниць і макроекономічного аналізу на національному рівні економічні операції подаються у вигляді рахунків.

У системі національних рахунків моментом здійснення операції вважається момент виникнення зобов’язання (природно, у разі зміни юридичного володіння активами), а не момент проведення розрахунку, тобто йдеться про те, що операції відбиваються в момент їх здійснення, а не платежу.

Операції з товарами та послугами характеризують походження (внутрішня продукція або імпорт) і використання (проміжне споживання, кінцеве споживання, капіталоутворення або експорт) товарів та послуг. Товари та послуги завжди є результатами виробничої діяльності або всередині країни, або за її межами в поточному чи попередньому періоді.

Операції з розподілу складаються з операцій, за допомогою яких додана вартість, що її створено в процесі виробництва, розподіляється між робочою силою, капіталом і урядом, та операцій, пов’язаних з перерозподілом доходу і багатства.

Операції з фінансовими інструментами (або фінансові операції) відносяться до чистого придбання фінансових активів або до чистого сальдо взятих зобов’язань за кожним видом фінансового інструменту. Такі операції здійснюються як еквівалент нефінансових операцій. Вони спричинюються до появи економічних потоків, які мають не лише конкретний характер (заробітна плата, податки, приріст основного капіталу), а й забезпечують створення, перетворення, обмін, трансферт або ліквідацію економічної вартості, а також породжують зміни в обсязі, складі або вартості активів чи зобов’язань інституційних одиниць.

Інші проведення за рахунками нагромадження охоплюють операції та економічні потоки, які змінюють кількість або вартість активів і зобов’язань. Вони включають споживання основного капіталу і придбання за відкиданням реалізації невироблених нефінансових активів, відкриття чи вичерпання корисних копалин або передання природних активів для здійснення економічних дій.

Активи і зобов’язання є компонентами балансів усієї економіки й інституційних секторів, які відбиваються в балансових відомостях. Активи і зобов’язання оцінюються в поточних цінах на той час, якого стосується баланс. Балансова відомість показує запаси активів і зобов’язань, які є на визначену дату за кожною одиницею чи сектором або економкою в цілому. Запаси пов’язані з потоками: запаси є результатом нагромадження від попередніх операцій та інших потоків і змінюються під впливом майбутніх операцій та інших потоків. Запаси фіксуються в момент, коли вони використовуються, і фактично є результатом безперервних надходжень і вилучень, а також тих чи інших змін у фізичному обсязі або вартості, які трапляються в період наявності відповідного активу чи зобов’язання.

Інституційна одиниця, скажімо, корпорація, може виробляти різні види товарів і послуг.

Для докладного вивчення виробництва у СНР використовується одиниця, яка крім основної (однорідної) діяльності може охоплювати другорядні види діяльності. Оскільки необхідно подати картину розподілу виробництва у просторі, ця одиниця має зосереджуватися в одному місці або в розташованих поруч місцях. Такою одиницею є підприємство.

Підприємства, які здійснюють одну й ту саму діяльність, згруповані в галузі згідно з Міжнародною стандартною галузевою класифікацією видів економічної діяльності.

Розрізняють ринкові підприємства, які виробляють здебільшого товари і послуги для продажу за цінами, що є економічно значущими, і неринкові підприємства, які постачають більшість товарів і послуг безплатно або за цінами, що не є економічно значущими.

У системі функціонують:

• продукти — результати праці, що мають матеріально-уречевлену форму;
• послуги — результати діяльності , які задовольняють певні особисті і суспільні потреби, що не втілюються в продуктах; їх поділяють на послуги матеріального і нематеріального ха-
  рактеру;
• товари — продукти та послуги, призначені для продажу на ринку;
• нетоварні послуги — послуги державних закладів і суспіль­них організацій, які стосуються їх поточного споживання;
• трансферти — перерозподільні потоки доходів, що являють собою однобічні безвідплатні передачі доходів як у грошовій, так і в натуральній формі, здійснювані з метою перерозподілу доходів і заощаджень. При цьому не враховують потоки доходів, продуктів та послуг у зворотному напрямі. Трансферти поділяють на поточні і капітальні.

У СНР оперують поняттями ринкові товари і послуги, які забезпечують одержання прибутку, та неринкові, які надаються органами державного управління і некомерційними організаціями для задоволення індивідуальних потреб населення і колективних потреб суспільства.

У СНР розрізняють категорії внутрішньої і національної економіки. Для розмежування цих категорій використовують такі поняття: економічна територія; резидент; центр економічних інтересів.

Під економічною розуміють територію, якою адміністративно керує уряд країни і в межах якої особи, товари і гроші можуть віль­но переміщуватися.

Інституційні одиниці (домашні господарства, підприємства, організації) вважаються резидентами певної країни, якщо центр їхніх економічних інтересів пов’язаний з економічною територією країни. Практично до резидентів країни належать особи, які проживають на її території, крім тих, що приїздять на відносно короткий (менш ніж на рік) строк (артисти, туристи, спортсмени, учені, сезонні робітники), а також членів іноземних посольств, представництв, інших дипломатичних закладів, що містяться на території країни.

Підприємства, які частково або повністю є іноземною власністю, але здійснюють свою господарську діяльність у межах території країни, класифікуються як резиденти. Проте, іноземні відділення та філії підприємств-резидентів розглядаються як нерезиденти.

Внутрішня економіка охоплює діяльність на економічній території країни як резидентів, так і нерезидентів; національна економіка — тільки резидентів незалежно від їх місцезнаходження: на економічній території певної країни або за її межами.

Метою СНР є фіксування економічних потоків і запасів. Потоки та запаси фіксуються в рахунках, причому кожний рахунок стосується певного аспекту економічного життя.

Національні рахунки можуть бути подані кількома способами: у вигляді балансу з надходженнями на одному боці та витратами на іншому, у вигляді матриці, в якій кожний рахунок подано парою, що складається з рядка та стовпця, а також у вигляді діаграм і рівнянь.

Рахунки в СНР будуються за принципом подвійного запису, тобто кожна операція має реєструватися двічі: як ресурс або зміна в зобов’язаннях і як використання або зміна в активах. Підсумок за операціями, що зафіксовані як ресурси або зміни в зобов’язаннях, і підсумок за операціями, що зафіксовані як види використання або зміни в активах, мають збігатися, чим підтверджується правильність складання всіх рахунків.

Загальний принцип у СНР полягає в тому, що операції між інституційними одиницями мають фіксуватися в тих випадках, коли постають вимоги і зобов’язання, тобто згідно з методом нарахувань.

Операція має фіксуватися за однією вартістю для всіх секторів, які беруть участь в операції. Це стосується як активів, так і зобов’язань. Операції оцінюються за фактичними цінами, які узгоджені учасниками операції. За відсутності ринкових операцій оцінювання здійснюється відповідно до понесених витрат (неринкові послуги, що їх надано державними установами) або за допомогою цін на аналогічні товари чи послуги (житлові послуги, які споживаються власниками житла).

Продукти та послуги, які не набирають товарно-грошової фор­ми, оцінюють за ринковими цінами на аналогічні товари, що реалізуються на ринку, або собівартістю, коли ринкова ціна відсутня (послуги державних закладів, громадських організацій).

СНР містить такі рахунки:

• внутрішньої економіки: продуктів та послуг, утворення, використання доходів, капітальних витрат, фінансовий рахунок;
• «зовнішньоекономічних зв’язків» («решта країн світу»): поточних операцій, капітальних витрат, фінансовий рахунок.

Сукупність рахунків утворює зведені рахунки і відбиває відносини між національною економікою та економікою інших країн, а також відношення між різними показниками системи.

Рахунки поділяють на три класи:

1-й — призначені для характеристики економіки в цілому, пропорцій між найважливішими макроекономічними величинами та категоріями;

2-й — такі, що деталізують рахунки 1-го класу відносно показ­ників виробництва, споживання і нагромадження національного продукту; складаються для окремих галузей, товарів або груп товарів;

3-й — подають деталізацію рахунків 1-го класу відносно показників доходів і видатків, фінансування видатків капітального характеру; складаються для окремих секторів економіки.

Для кожного сектору внутрішньої економіки передбачено складання набору рахунків — від рахунку виробництва до фінансового; для різних галузей — складання рахунків продуктів та послуг, виробництва і утворення доходів.

Рахунки групуються за трьома категоріями: поточні рахунки, рахунки нагромадження та баланси (табл. 10.2).

Рахунок товарів і послуг (схема 1) характеризує ресурси (внутрішнє виробництво та імпорт) і використання (проміжне та кінцеве споживання, капіталоутворення, експорт) товарів і послуг.

Показники рахунку поділяють на такі групи: продукти і матеріальні послуги; нематеріальні послуги.

Валовий випуск товарів і послуг та податки на продукти, чисті податки на імпорт та проміжне споживання переносяться в цей рахунок з рахунку виробництва; експорт та імпорт товарів і послуг — з рахунку поточних операцій за зовнішньоекономічними зв’язками; кінцеве споживання — із рахунку використання доходів; валове нагромадження основних фондів та зміни матеріальних оборотних засобів — із рахунку капіталу.

Таблиця 10.2

КЛАСИФІКАЦІЯ РАХУНКІВ СНР

Продовження табл. 10.2

Закінчення табл. 10.2

Схема 1

РАХУНОК ТОВАРІВ ТА ПОСЛУГ

Рахунок виробництва (схема 2) відбиває операції, що стосуються процесу виробництва. Тут подається вартісна оцінка товарів і послуг для цілей проміжного та кінцевого споживання, що дає змогу дістати одну з головних балансових статей СНР — додану вартість, яка використовується при обчисленні ВВП виробничим методом. Валовий внутрішній продукт — це кінцевий результат виробничої діяльності резидентних одиниць-виробників. Його одержують як суму валового випуску продуктів та послуг у цілому по території, податків на продукцію, чистих податків на імпорт мінус проміжне споживання.

Схема 2

РАХУНОК ВИРОБНИЦТВА

Відніманням від валового внутрішнього продукту споживання основних фондів дістають чистий внутрішній продукт.

Рахунок виробництва призначено для виокремлення доданої вартості як однієї з головних балансових статей СНР. У ресурсах рахунку виробництва як надходження відбувається випуск, а як використання — проміжне споживання та додана вартість. Вихідні потоки рахунку такі: проміжне споживання, що подане вхідним потоком рахунку товарів і послуг; додана вартість, подана вхідним потоком рахунку утворення доходів (додана вартість, що є балансовою статтею рахунку, подана в ньому і як валова додана вартість, і як чиста додана вартість).

Після завершення процесу виробництва починається процес первинного та вторинного розподілу доходу, а також його перерозподілу.

Рахунок утворення доходу (схема 3) відбиває розподільні операції, безпосередньо пов’язані з процесом виробництва. Ресурсна частина рахунку складається з валової доданої вартості, що на макрорівні є внутрішнім продуктом у ринкових цінах, і субсидій з виробництва та імпорту. Субсидії — це поточні трансферти, які держава надає господарським одиницям-рези­дентам, котрі виробляють або імпортують продукти та ринкові послуги, для здійснення впливу на їхні ціни або доходи і створення умов проведення певної економічної або соціальної політики. Використання включає елементи первинного розподілу валового внутрішнього продукту на оплату праці робітників, податки на виробництво та імпорт, споживання основних фондів і прибуток економіки.

Схема 3

РАХУНОК УТВОРЕННЯ ДОХОДІВ

Валовий прибуток економіки є балансуючою статтею рахунку утворення доходів. Її дістають після відрахування з валового внутрішнього продукту в ринкових цінах оплати праці, а також чистих податків на виробництво та імпорт (податки на виробництво та імпорт з відрахуванням субсидії на виробництво та
імпорт).

Відрахуванням споживання основних фондів з валового прибутку дістають чистий прибуток економіки.

Споживання основних фондів являє собою частину вартості основних фондів, використану в даному періоді в результаті зношування, зокрема морального.

При визначенні прибутку економіки доцільно виділити окремий показник — змішаний дохід. Змішаний дохід — це різновид доходів, в яких поєднуються елементи оплати праці і прибутку. До них належать доходи (додана вартість за відрахуванням податків на виробництво) від особистої підприємницької діяльності (без застосування найманої праці), особистого підсобного господарства, прибутки осіб вільної професії, авторські гонорари
тощо.

Рахунки розподілу (схема 4) доходів відбиває розподіл і перерозподіл доходів країни на рівні економіки в цілому з урахуванням відносин з іншими країнами.

Схема 4

РОЗРАХУНОК РОЗПОДІЛУ ПЕРВИННИХ ДОХОДІВ

У ресурсах показують як доходи від виробничої діяльності (валовий прибуток економіки, оплата праці робітників, податки на виробництво та імпорт), так і інші види доходів, одержані в результаті перерозподільних операцій з урахуванням надходжень з інших країн (доходи від власності і поточні трансферти).

У рахунках розподілу доходів на рівні економіки в цілому в ресурсах відбиваються тільки поточні трансферти, одержані від «решти країн світу», а при розрахунках за секторами внутрішньої економіки — поточні трансферти, одержані від усіх секторів.

У використанні відображають субсидії, а також передачу доходів від власності та поточних трансфертів іншим країнам.

Валовий національний дохід є балансуючою статтею рахунку розподілу доходів. Його визначають як різницю між усіма одержаними доходами (разом ресурсів) і переданими доходами, показаними у використанні (субсидії, доходи від власності і поточні трансфертні передачі).

Потоки доходів показують у рахунку на валовій основі. Наприклад, якщо є, з одного боку, надходження, а з іншого — виплати доходів від власності, вони будуть показані не як сальдо цих доходів, а окремо — відповідно в ресурсах і у використанні. Тут відображаються процеси розподілу доданої вартості між влас­никами робочої сили, капіталу та урядом з урахуванням відносин з «рештою країн світу». Балансовою статтею цієї групи рахунків є первинний дохід, який являє собою розмір доходів, утворюваний в економіці після закінчення процесу виробництва, але до початку перерозподілу цих доходів за допомогою податків та інших примусових і добровільних трансфертів між різними одиницями економіки (включаючи уряд). Крім того, ресурсом цього рахунку є одержувані з боку інших економічних секторів доходи від власності, що використовуються в рамках цього самого рахунку. У лівій частині рахунку відбиваються напрямки використання: доходи від власності (грошові платежі, сплачувані власниками активів за їх надання в розпорядження інших інституційних одиниць) і балансова стаття рахунку — первинні доходи (валові та чисті). Оплата найманих працівників показується в сумі, яка отримана домашніми господарствами, а податки на виробництво — у сумі надходжень до Державного бюджету і позабюджетних фондів. У цьому рахунку відбиваються виплати і одержання доходів від власності на позичені невиробничі та фінансові активи.

Після утворення первинних доходів починається процес вторинного розподілу доходів.

Рахунок вторинного розподілу доходів (схема 5) охоплює перерозподіл доходів через поточні трансфертні операції (у грошовому та натуральному вираженні) як усередині країни, так і з «рештою країн світу». Поточні трансфертні операції — це однобічні перерозподільні потоки доходів, які не викликають потоків доходів у зворотному напрямі (сплата податків до бюджету, надходження субсидій), а тому вони не пов’язані з утворенням первинних доходів. Для сторони, яка одержує поточні трансферти, на відміну від капітальних, вони не є джерелом інвестування. Сторона, що сплачує, виплачує поточні трансферти за рахунок своїх поточних надходжень. Надання бюджетом субсидій або дотацій також, як правило, не означає необхідності повернення їх отримувачем. Результатом вторинного розподілу доходів за допомогою поточних трансфертних операцій у грошовому вираженні є наявний дохід, який безпосередньо може або використовуватися на споживання, або спрямовуватися на заощадження.

Ресурсами рахунку вторинного розподілу доходів є балансова стаття «первинні доходи» рахунку розподілу первинних доходів, а також усі види одержуваних трансфертів, податки на дохід, власність, внески і виплати допомоги соціального характеру. У лівій частині відображаються ті самі види трансфертів, але сплачувані.

Схема 5

РАХУНОК ВТОРИННОГО РОЗПОДІЛУ ДОХОДІВ

У рахунку перерозподілу доходів у натурі (схема 6) наявний дохід надходить як ресурс. Ресурси рахунку перерозподілу доходів у натурі, крім наявного доходу, утворюють трансферти соціального характеру в натурі (допомога, неринкові послуги, як-от освіта, охорона здоров’я), що одержують домашні господарства. У використанні цього рахунку відображаються ті самі трансферти, але такі, що передаються урядовим і неприбутковим установам.

Схема 6

РАХУНОК ПЕРЕРОЗПОДІЛУ ДОХОДІВ У НАТУРІ

Рахунки використання доходу: рахунок наявного доходу (схема 7) і рахунок скоригованого наявного доходу (схема 8). Ці рахунки показують розподіл наявного і скоригованого наявного доходу на кінцеве споживання і заощадження. Перший рахунок показує наявне кінцеве споживання і заощадження, другий — фактичне кінцеве споживання і заощадження.

Схема 7

РАХУНОК ВИКОРИСТАННЯ НАЯВНОГО ДОХОДУ

Схема 8

РАХУНОК ВИКОРИСТАННЯ СКОРИГОВАНОГО НАЯВНОГО ДОХОДУ

Кінцеве національне споживання — це вартість продуктів та послуг, які використовують безпосередньо для задоволення потреб людей — як індивідуальних, так і колективних. Воно охоплює споживчі витрати різних груп споживачів, які залежно від того, хто фактично їх фінансує, групуються так: витрати на кінцеве споживання домашніх господарств, державних установ і громадських організацій, що обслуговують домашні господарства.

На рівні економіки країни наявний та скоригований наявний дохід однакові, так само як і витрати на кінцеве та фактичне кінцеве споживання. Вони відрізняються тільки в разі розгляду окремих секторів економіки.

У ресурсах рахунку відображується валовий наявний дохід, що знаходиться в розпорядженні суспільства, у використанні — витрати на кінцеве споживання домашніх господарств, державних установ і громадських організацій, що обслуговують домашні господарства і валові національні заощадження.

Валовий наявний дохід у розпорядженні суспільства переноситься з рахунків розподілу доходів.

Другою фазою економічного обороту є нагромаджувальні операції, які відбуваються у блоці «Нагромаджувальні операції або рахунки нагромадження».

Рахунки нагромадження. До них належать: рахунок капіталу (схема 9); фінансовий рахунок (схема 10); рахунок інших змін в обсязі активів; рахунок переоцінки.

Схема 9

Рахунок капіталу

Схема 10

ФІНАНСОВИЙ РАХУНОК

Рахунок капіталу слугує для відображення фінансового нагромадження основного капіталу і зміни запасів матеріальних оборотних коштів, включаючи перерозподіл капітальних активів між секторами економіки та «рештою країн світу» у вигляді капітальних трансфертів. Балансова стаття для цього рахунку — чисте кредитування або чисте заощадження.

У праву частину рахунку включають:

• чисті заощадження (переноситься з рахунку використання доходів);
• капітальні трансферти, одержані від «решти країн світу»;
• капітальні трансферти, передані до «решти країн світу» (наприклад, субсидії на будівництво об’єктів у інших країнах, передача без відшкодувань основних фондів тощо).

У ліву частину входять різноманітні типи вкладень в активи:

• валове нагромадження основних фондів;
• зміна запасів матеріальних оборотних засобів;
• чиста купівля землі та нематеріальні активи (сальдо купівлі і продажу землі та нематеріальні активи — патентів, торгових знаків, авторських прав);
• чисті кредити («+») або чисті борги («–») нації.

Остання є балансуючою позицією рахунку капіталу. Її визначають як різницю між валовими заощадженнями, з одного боку, і валовими нагромадженнями та чистою купівлею землі й нематеріальних активів — з іншого, плюс сальдо капітальних трансфертів «решти країн світу». На рівні народного господарства чисті кредити («+») або чисті борги («–») показують чисту кількість ресурсів, яку держава надає в розпорядження «решти країн світу» або яку «решта країн світу» надає державі.

Заощадження в цьому рахунку є одним із факторів, який впливає на зміну чистої вартості.

Крім зміни чистої вартості за рахунок заощаджень і чистих капітальних трансфертів, що відбивається у правій частині рахунку, рахунок капіталу дає змогу виявити чисті позички, які є результатом перевищення зміни в чистій вартості над підсумком зміни всіх активів, що відбиваються в лівій частині рахунку. Чисті позички дають уявлення про кошти, які залишаються після трансформації заощаджень в інвестиції (у вигляді основного капіталу, збільшення запасів, придбання нестворених активів) і, отже, можуть бути запропоновані як джерело фінансування іншим країнам. На противагу чистим позичкам розмір чистих позик характеризує нестачу коштів у країні, яка утворилася в результаті того, що обсяг інвестицій перевищує внутрішні мож­ливості країни, якими є заощадження і чисті капітальні трансферти. Ця нестача може бути покрита тільки за рахунок інших країн. Щодо окремих економічних секторів, розмір чистих позичок являє собою здатність того чи іншого сектору до фінансування інших економічних секторів.

У фінансовому рахунку відбиваються операції з фінансовими інструментами, у результаті чого відбувається, з одного боку, зміна фінансових активів (ліва частина), а з іншого — зміна фінансових зобов’язань (права частина).

Балансова стаття фінансового рахунку «чисті позички» або «чисті позики», на відміну від рахунку капіталу, з’являється в правій частині рахунку.

Чисті позички (чисті позики), що є вихідним потоком нагромаджувальних рахунків, є також вихідними потоками для групи рахунків зовнішніх операцій.

Рахунки «решти країн світу» характеризують зв’язки економіки країни з економікою зарубіжних країн, які виявляються у формі зовнішньоекономічної діяльності. Вони показують операції нерезидентів з резидентними — інституційними (господарськими) одиницями. Операції цього рахунку складаються з позицій зарубіжних країн і, в кінцевому підсумку, мають давати значення чистого кредитування або чистого запозичення, що протилежне відповідним статтям рахунків операцій з капіталом національної економіки.

Зовнішньоекономічна діяльність — це експорт і імпорт товарів, послуг, прав інтелектуальної власності, міжнародна кооперація та інша господарська діяльність за участі зарубіжних юридичних осіб на території певної країни і вітчизняних організацій за кордоном; транскорпораційний рух робочої сили, зарубіжних і вітчизняних інвестицій; міжнародний туризм; зовнішньоекономічні транспортні операції, а також інші економічні відносини, які виникають у сфері міжнародного спілкування, у тому числі ті, які не мають компенсаційного характеру.

Результати зовнішньоекономічної діяльності характеризуються в трьох рахунках: поточних операцій, капіталу, фінансовому.

Особливе місце в аналізі економічних зв’язків посідають міжгалузеві баланси, які побудовані за схемою системи національних рахунків (МГБ СНР). Це зумовлюється широкими можливостями, які вони надають для аналізу структури економіки, основних вартісних і натурально-речових пропорцій, а також для визначення напрямів і кількісних характеристик тенденцій розвитку, проведення міжнародних зіставлень, оцінювання ефективнос­ті управління.

Згідно із завданнями, що стоять перед економікою, аналіз може бути розширений за рахунок більшої деталізації як по горизонталі, так і по вертикалі. Так, по горизонталі може бути розширено коло операцій за рахунок уведення додаткових балансових статей. По вертикалі це досягається введенням підсекторів, наприклад поділом урядів на центральні і місцеві, виділенням групи домашніх господарств, підприємств з різними формами власності.

Яскравий приклад використання матричної форми в СНР — це міжгалузевий баланс (таблиці «Витрати—випуск»). У матрич­ному варіанті кожний рахунок подається набором парних рядків і стовпців. На відміну від рахунків, у матрицях кожна операція відбивається єдиним записом, який фіксується на перетині відповідних стовпців і рядків. Перевага матричної форми полягає в тому, що вона вельми інформаційно містка. А недолік — у тому, що вона не дає змоги перевірити правильність складання рахунків. Робиться спроба взаємоузгодити ці дві форми поданням зведених рахунків у матричній формі.

Таблиці «Витрати—випуск» є комбінацією рахунків виробництва і доходів окремих виробників, яка узгоджена зі співвідношенням попиту і пропозиції, де випуск та імпорт, що становлять загальний обсяг пропозиції, узгоджуються з проміжним споживанням домашніх господарств, урядових інститутів, нагромадження.

Елементи та підсумки національних рахунків належать до системи показників, на основі яких проводять оцінку перспектив розвитку. При цьому вирішують три проблеми: по-перше, оцінювання можливостей досягнення поставлених перед державою цілей на базі наявних ресурсів; по-друге, поєднання завдань і засобів для їх вирішення в часі; по-третє, досягнення поставлених завдань найраціональнішим способом. Вирішення цих проблем потребує вивчення динаміки під впливом основних факторів на основі моделей економічного зростання, забезпечення економічної рівноваги в усіх ланках економіки, оптимізації розвитку за певними критеріями. Як динамічні моделі, так і схеми оптимізації будуються на основі економічних показників, які визначаються національними рахунками, і відповідних параметрів (технологічних, функціональних та фінансових). Ці параметри відбивають закономірності, які властиві тим чи іншим зв’язкам, що визначаються на основі національних рахунків або проведенням спеціальних досліджень. Прикладом технологічних параметрів можуть бути коефіцієнти прямих та повних витрат, які визнача­ються на основі міжгалузевого балансу, коефіцієнти капітало- та трудомісткості продукції, коефіцієнти імпорту. До функціональних параметрів належать, наприклад, коефіцієнти еластичності попиту від доходів; до фінансових параметрів — ставки оподаткування, коефіцієнти самофінансування інвестицій підприємствами, ставки облікового процента.

Велике значення має складання національних рахунків — не лише річних, але й внутрішньорічних, зокрема квартальних. Їх використовують для аналізу поточного стану економіки, а також для прогнозу на майбутнє. Наявність квартальних даних дає можливість вирізнити та вивчити коливання найважливіших показників розвитку економіки і тим самим зробити висновок про те, чи є поточні зміни кон’юнктури сезонними, чи вони характеризують поворотні пункти динаміки народного господарства. Наявність квартальних рахунків на відміну від річних розширює можливості не тільки прогнозу, але й перевірки ефективності окремих заходів і коригування прийнятих програм. Ці дані дозволяють поліпшити систему організації поточної інформації на основі зведення прибутків та витрат. Наявність балансових зв’язків дозволяє використати національні рахунки для оцінки точності та контролю за якістю інформації, яку одержують із різних джерел і різними засобами. Квартальні дані полегшують та прискорюють обробку річних даних.

Міжнародні порівняння, як правило, здійснюються на підставі річних даних. При цьому порівнюють структурні співвідношення, наприклад частку доходу на споживання, частку вітчизняних заощаджень у валових інвестиціях, частку урядового споживання в загальному споживанні нації, частку різних секторів у валовому внутрішньому продукті, показники відносного значення зовнішньої торгівлі для економіки країни, співвідношення приватного та державного секторів тощо.

Міжнародні статистичні порівняння дають змогу визначити місце країни у світовому співтоваристві, з’ясувати реальні паритетні співвідношення купівельної спроможності валют, виявити і порівняти ефективність національних економік, а також реальні фінансові можливості країн, зокрема щодо формування бюджетів міжнародних організацій, проаналізувати кон’юнктуру ринків і визначити рівень міжнародної економічної інтеграції.

Отже, за допомогою інформації, здобутої на підставі системи національних рахунків, можна виявити кількісні взаємні зв’язки і пропорції, що стосуються галузевої структури утворення і використання народногосподарських ресурсів, матеріальних благ і послуг; схарактеризувати утворення, розподіл і використання доходів, перерозподіл їх між секторами і галузями економіки, розподіл на кінцеве споживання і заощадження; виконати аналіз джерел капіталоформувань і їх використання на нагромадження, приріст запасів, купівлю землі тощо; дати оцінку фінансових активів і пасивів для вивчення умов формування ринку цінних паперів; схарак­теризувати рух капіталу по територіях, взаємовідносини регіональних бюджетів, перерозподіл фінансових і кредитних ресурсів; проаналізувати формування нових фінансово-економічних відносин в умовах зростання самостійності підприємств у економічних зв’язках із закордоном; дати оцінку взаємовідносин з іншими країнами, зокрема на базі платіжного балансу; здійснити порівняльний аналіз щойно перелічених, а також інших кількісних характеристик, темпів і пропорцій України та інших країн згідно з прийнятим Статистичним бюро ООН проектом міжнародних порівнянь.

Для дослідження економіки країни на підставі показників СНР використовують моделі, які враховують вплив на економіку ВВП і змін у функціонуванні окремих секторів національної економіки, співвідношення між сукупними видатками на споживання та інвестиції, урядових видатків, зарубіжних операцій. При цьому враховують зв’язки, що визначають параметри процесу кругообігу доходів і видатків у окремих економічних секторах.

Завдання для самоконтролю

1. Поясніть, що ви розумієте під системою національних рахунків?

2. Які класифікації та групування використовуються в системі національних рахунків?

3. У чому відмінність між інституційними одиницями й інституційними секторами?

4. У чому сутність активів і зобов’язань?

5. Як оцінюють операції?

6. Дайте загальну характеристику національних рахунків.

7. Наведіть повну послідовність національних рахунків.

8. У чому різниця між рахунком капіталу і фінансовим рахунком?

9. Дайте характеристику рахунку «решта країн світу».

10. Яким чином можна використати систему національних рахунків для аналізу зв’язків у економіці?