16.3. Особливості статистичного вивчення
ринку засобів виробництва

Сукупність ринку машин і устаткування та ринку сировини утворює ринок засобів виробництва. Важливою організаційною основою розвитку ринку засобів виробництва є демонополізація останнього, забезпечення конкуренції між товаровиробниками й торговельними посередниками, упровадження сучасних систем маркетингу, рекламної діяльності.

У процесі побудови статистичного забезпечення маркетингу слід ураховувати специфічні особливості ринку засобів виробниц­тва, які відрізняють його від ринку предметів споживання. Це, як зазначає П. Г. Перерва, такі особливості.

1. Кількість споживачів на ринку засобів виробництва значно менша, ніж на ринку споживчих товарів.
2. Вартість покупки кожного споживача значно більша.
3. Порівняно висока концентрація споживачів у межах певного географічного регіону.
4. Специфічність критеріїв сегментації ринку засобів виробництва. Основними є географічне положення, рівень споживання, якість, потреба в сервісному обслуговуванні тощо.
5. Нижча цінова еластичність попиту, тобто зміна цін на засоби виробництва не супроводжується такою самою інтенсивністю зміни попиту, як у разі предметів споживання.
6. Повільніший процес купівлі, пов’язаний з перевіркою якості виробів, укладанням угод та іншими діями, що потребують вищого професійного рівня менеджерів, більш повного і різнобіч­ного статистичного забезпечення маркетингу.
7. Попит на засоби виробництва інерційніший, ніж на споживчі товари.

Статистичне забезпечення маркетингових заходів базується на результатах комплексного дослідження ринку засобів виробництва.

Це дослідження складається з таких етапів.

Вивчення товару:

• новизна і конкурентоспроможність;
• відповідність законодавчим актам і правилам;
• здатність виробу задовольняти існуючі та перспективні потреби й побажання споживачів;
• необхідність подальшого вдосконалення.

Безпосереднє вивчення ринку:

• географічне положення;
• сегментація ринку в галузевому і функціональному планах; за напрямками використання;
• визначення місткості ринку та частки в ньому імпортних поставок;
• товарна, галузева, фірмова структура ринку;
• конкурентне середовище;
• кон’юнктура ринку та її прогноз на коротко-, середньо- та довгострокову перспективу.

Вивчення споживачів:

• склад споживачів за основними характеристиками, які визначають попит;
• фактори, які визначають попит;
• сегментація ринку споживачів за обсягом потреби, особливостями конструкції та експлуатації виробів, напрямками використання; оцінка чисельності споживачів за цими сегментами;
• обсяг і структура незадоволеного попиту;
• тенденції розвитку сегментів ринку.

Вивчення конкурентів:

• склад конкурентів, їх частка на ринку;
• характеристика динамічності розвитку діяльності конкурентів на ринку;
• торговельні марки виробів конкурентів, особливості виробів конкурентів, привабливі для споживачів;
• форми та методи збутової діяльності, канали товаропросування;
• результати господарської діяльності;
• рекламна діяльність;
• оцінка діяльності в пресі; науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки нової продукції.

Кон’юнктура ринку засобів виробництва формується в результаті взаємодії факторів і умов, що визначають структуру, динаміку і співвідношення попиту та пропозиції на ці засоби.

Ринок засобів виробництва можна класифікувати за такими ознаками.

1. Територіальна ознака:

• ринок однієї країни;
• регіональний ринок, що охоплює ринки відповідних країн, — європейський, близькосхідний і т. ін.
• світовий ринок — сукупність національних ринків різних країн.

2. Призначення виробів:

• ринок сировини — паливно-енергетичний, сировинний, сільськогосподарський, лісових матеріалів;
• · ринок машин і устаткування, на якому відбувається обмін продукцією машинобудівних галузей. Цей ринок пов’язаний з багатьма видами продукції і характеризується високою взаємозамінюваністю, різницею якісних характеристик, техніко-економіч­них параметрів, умовами комплектації та поставляння, сервісного обслуговування тощо. Складається з товарних ринків окремих видів машин і устаткування — автомобілів, верстатів, обчислювальної техніки тощо.

Згідно з принципами, покладеними в основу цієї класифікації, ринок засобів виробництва сегментується за такими ознаками:

1)   географічною — виокремлюються зовнішній ринок у цілому, зокрема за материками, країнами, групами країн; внутрішній ринок — у цілому, зокрема за областями, регіонами тощо;

2)   вагомістю споживачів;

3)   за галузевою ознакою;

4)   класифікацією основних функцій, що їх виконують вироби (функціональна сегментація). Наприклад, ринок сільськогосподарської техніки можна сегментувати на ринок машин і обладнання для зорювання землі, збирання зернових, переробки овочів тощо.

Критерії сегментації ринку товарів виробничого призначення:

• виробничо-економічні (галузева приналежність підприємства, яке споживає товар, його розмір, характер технологічних процесів та матеріалоспоживання, масштаби фірм-споживачів, їх місцезнаходження, оцінка та прогноз розвитку кон’юнктури);
• специфіка організації купівлі (швидкість та строки поставляння, умови оплати, методи розрахунків і т. ін.).

Сегментація ринку є базою розробки заходів з управління збутом продукції.

Важливим аспектом статистичного забезпечення управління збутом засобів виробництва та задоволення потреби в них є аналіз відповідних міжрегіональних зв’язків. Його метою є характеристика механізму взаємозв’язків територіального розміщення продуктивних сил з територіальною диференціацією джерел задоволення потреб. Характеристику взаємозв’язків, які виникають у процесі міжрегіонального розподілу та надходження засобів виробництва, а також предметів споживання, грошових потоків тощо можна дістати на підставі балансу міжрегіональних зв’яз­ків (табл. 16.1). У ньому відбиваються потоки товарів між областями країни, а також вивезення за межі країни і завезення з інших країн.

Таблиця 16.1

БАЛАНС МІЖРЕГІОНАЛЬНИХ ЗВ’ЯЗКІВ

Кожний рядок балансу характеризує розподіл ресурсів відповідної області, що призначені для реалізації як у цій області, так і в інших областях країни, а також за її межами.

Кожний стовпець балансу відбиває регіональні джерела ресурсів певної області. Ці ресурси складаються з виробництва цієї області і завезення з інших областей і країн.

Міжобласна міграція всередині країни характеризується матрицею А, яка складається з елементів а_ij. Кожний такий елемент відбиває обсяг завозу з і-ї області в j-ту область. Елементи, які розміщені по діагоналі , характеризують обсяги продажу за рахунок місцевого виробництва (місцевих ресурсів).

Елемент а_ij по горизонталі показує напрями потоку товарів (з області і в область j). Цей самий елемент по вертикалі показує джерела постачання в j-ту область.

Вектор-стовпець В характеризує вивезення товарів з окремих областей за межі країни (b₁ — з першої області, b₂ — з другої і
т. д.)

Рядки С_j характеризують завезення товарів у окремі області країни з інших країн. Елементи B_i та C_j можуть бути розшифровані по окремих країнах.

Отже, рядки балансу дають уявлення про регіональну структуру розподілу ресурсів товарів, зокрема засобів виробництва, а стовпці — про регіональну структуру формування відповідних ресурсів окремих областей.

Основна формула балансу має вигляд:

,

де  — обсяг надходжень в j-ту область;  — обсяг вивозу з окремих областей за межі країни;  — обсяг ресурсів і-ї області, розподілених як усередині даної області, так і за її межами;  — завезення в області даної країни з інших країн.

Із цієї формули випливають інші співвідношення, необхідні для аналізу формування ресурсів окремих областей:

а також розподілу ресурсів

.

Регіональні зв’язки можуть бути проаналізовані за допомогою коефіцієнтів , які характеризують участь і-ї області у формування ресурсів j-ї області; , які визначають участь
j -ї області у використанні ресурсів і-ї області.

Застосовуються також коефіцієнти завезення , вивезення , забезпечення регіонів власними ресурсами — , а також використання місцевих ресурсів — .

Наведений баланс дає характеристику міжрегіональних зв’яз­ків у статиці. Для встановлення відповідних тенденцій на підставі даних балансу за окремими періодами визначають внутрішньорічні коливання, зокрема на основі індексів сезонності, коефіцієнтів рівномірності внутрішньорічних коливань, а також основну тенденцію за рівняннями тренду тощо. Наявність цієї інформації є базою обґрунтування відповідних управлінських рішень, підтримки їх виконання, прогнозування міжрегіональних зв’язків.

Ринкова орієнтація в діяльності підприємств означає максимальне пристосування до вимог споживачів. Необхідність постійного оновлення продукції пояснюється тим, що життєвий цикл останньої обмежений. Життєвий цикл продукції — це інтервал часу, протягом якого існує попит на неї, а відповідне виробництво економічно доцільне. Життєвий цикл продукції має такі фази.

1. Фаза впровадження. Характеризується низьким обсягом виробництва та споживання. Асортимент та число модифікацій продукції обмежені. Великі витрати на рекламу. Можлива збитковість виробництва через малий обсяг останнього та великі витрати. Посилений контроль якості. Швидка і послідовна ліквідація недоліків, дослідне використання продукції першими споживачами. Інтенсивне поширення інформації про можливі сфери застосування продукції. Дослідження слабких сторін виробництва.

2. Фаза зростання. Збільшення обсягу виробництва та реалізації продукції, досягнене завдяки визнанню споживачами. Стабілізація витрат на рекламу. Дослідження реакції споживачів на продукцію. Додержання необхідного рівня її запасів, які гарантують безперервність постачання новим споживачам. Прискорення товарообороту. Закріплення позицій серед споживачів. Продукція стає рентабельною.

3. Фаза зрілості. Темпи зростання обсягу виробництва і реалізації падають, але зростання триває. Підвищення рентабельності продукції. Посилення ролі реклами для підтримки попиту. Скорочення запасів готової продукції. Загострюється необхідність формування позиції лідера серед конкурентів.

4. Фаза насичення. Зростання обсягу виробництва та реалізації припиняється, оскільки попит на продукцію стабілізується. Рентабельність продукції підвищується завдяки нагромадженому досвіду, який дозволяє підвищувати продуктивність праці. Поліпшення якості та інтенсивна реклама можуть підвищити попит. Зниження цін на продукцію може стати ефективним фактором нарощування обсягів прибутку.

5. Фаза спаду. Період швидкого зниження обсягу виробництва та реалізації продукції, а також рентабельності, яку не вдається підтримувати зменшенням виробничих витрат. У цей час необхідно виходити на ринок з новою продукцією.

Зі щойно сказаного випливає, що для моніторингу життєвого циклу окремих виробів, їх модифікації необхідні дані про динаміку обсягу виробництва, реалізації РП, собівартості С, прибутку П, витрат на рекламу, запасів готової продукції, цін реалізації. На підставі даних обчислюються показники: рентабель­ності реалізації як відношення прибутку до обсягу реалізації ; рентабельності витрат як відношення прибутку до собівартості продукції ; цінової еластичності реалізації і т. ін. Подальший аналіз дає відомості про вплив на динаміку рентабельності обсягів прибутку П і обсягів реалізації РП за формулами:

і        .

Результати такого аналізу є вихідною базою для окреслення фаз життєвого циклу і розробки відповідного блоку стратегії маркетингу ринку.

Необхідним етапом розробки стратегії маркетингу ринку є визначення його місткості. Під місткістю ринку розуміють максимально можливий обсяг реалізації протягом певного періоду часу. Найчастіше місткість ринку визначають на рік.

Розрахунок місткості ринку ґрунтується на таких показниках: О — обсяг виробництва; — запаси на складах підприємств-виробників та споживачів відповідно на початок і на кінець періоду; Е — експорт; І — імпорт; Н, В — відповідно надходження крім виробництва та імпорту і витрати крім використання на виробничі потреби та експорт.

Тоді місткість ринку можна визначити за формулою

Для виробів із широким колом споживачів місткість ринку визначається на основі прогнозування окремих складових наведеної формули з використанням багатофакторних регресійних моделей. Останні враховують як зв’язки, що склалися в минулому, так і тенденції в майбутньому, зокрема фактори науково-технічного прогресу, розширення зв’язків тощо.

Якщо товар випускає одне підприємство, то місткість ринку є, по суті, орієнтованою величиною, що відбиває розвиток виробництва.

У разі, коли виробництво здійснюють кілька підприємств, між ними існує конкуренція і кожне обіймає певну частину ринку, то можливий обсяг виробництва окремого підприємства визначається за місткістю частки ринку , що припадає на це підприємство, та прогнозованої частки останнього d_і за формулою:

.

Прогнозуючи таку частку, враховують, що її значення змінюється пропорційно до зусиль даного підприємства, а прогнозуючи потребу в продукції виробничо-технічного призначення, беруть до уваги обставини і фактори, котрі впливають на неї. Насамперед ідеться про те, що значна частина устаткування, особливо виробничо-технічного, а також того, яке потребує монтажу, вводиться завдяки капітальному будівництву нових, реконструкції і розширенню діючих підприємств. З огляду на тривалі строки проектування та виконання будівельно-монтажних робіт потребу в технологічному устаткуванні слід з’ясовувати заздалегідь, під час розробки технічної документації на спорудження відповідних об’єктів.

Перш ніж визначати потребу щодо продукції виробничо-технічного призначення, необхідно статистичними методами дослідити тенденції та структурні зрушення, пов’язані з потребою за окремими галузями, а також можливості впровадження нових технологічних процесів, удосконалення організації виробництва, розширення й оновлення асортименту продукції.

У процесі прогнозування мають братися до уваги такі фактори: заплановане зростання обсягів виробництва; зміна структури виробництва продукції, яку споживають підприємства — споживачі технологічного устаткування; перспективні прогресивні нор­ми використання останнього; основні напрямки науково-техніч­ного прогресу у відповідних галузях; удосконалення технологічних рішень. Водночас мають ураховуватися фактори, зумовлені специфікою виробництва і використання продукції виробничо-технічного призначення.

Ступінь обґрунтованості таких прогнозів визначається насамперед достовірністю використаної інформації. Важливо також якомога повніше врахувати фактори, що формують потребу на даний вид продукції, основні тенденції технічного прогресу в галузях-споживачах, забезпечити високу якість науково-технічної експертизи та економічного оцінювання прогнозів потреби, про яку йдеться.

Отже, прогноз потреби має будуватися з урахуванням таких факторів:

• обсяг виробництва продукції, для виготовлення якої використовується устаткування, кількісні і якісні зміни у складі цієї продукції;
• основні напрямки розвитку техніки, технології та організації виробництва (як у виробників, так і у споживачів продукції), які перебувають під впливом науково-технічного прогресу;
• характер та ефективність використання продукції у споживачів;
• експортно-імпортні можливості економіки в цілому і окремих галузей;
• запланований галузями-споживачами обсяг капіталовкладень, зокрема розмір капіталовкладень для придбання устаткування.

Оскільки капіталовкладення розраховуються у вартісному виразі, необхідно врахувати індекси цін на основні види використовуваного устаткування.

Визначаючи перспективну потребу щодо продукції виробничо-технічного призначення важливо застосовувати обґрунтовані методи розрахунку, зокрема методи прямого розрахунку на основі узагальнюючих (агрегованих) нормативів; кореляційно-регре­сійні моделі; екстраполяцію, економіко-математичне моделювання, експертні оцінки.

Метод прямого розрахунку полягає в тому, що окремі характеристики (або кінцевий стан прогнозованого об’єкта) задаються у вигляді деякого узагальнюючого показника. Останній визначає обсяг діяльності галузі — споживача продукції виробничо-тех­нічного призначення і норми її використання. Економіко-матема­тичні методи дають змогу знайти кількісний вираз цих норм, потреби і попиту. Кореляційно-регресійним методом установлюють зв’язок між потребою щодо продукції виробничо-технічного призначення і факторами, які визначають цю потребу.

Для оцінювання потреби у продукції міжгалузевого призначення застосовуються також методи міжгалузевого балансу, які оперують системою відносних величин — коефіцієнтів фондомісткості, фондоозброєності праці, матеріаломісткості, фондовіддачі, іншими показниками, специфічними для окремих галузей.