14.2. Макроекономічні показники продукції

Аналізуючи економічні та соціальні процеси на рівні держави, використовують макроекономічні показники, які являють собою складні, агреговані величини, що відбивають результати функціонування економіки країни в цілому.

Макроекономічні показники є основою для оцінювання та прогнозування економічної діяльності.

Основне місце в системі макроекономічних показників по­сідають валовий внутрішній продукт (ВВП) і валовий націо­нальний продукт (ВНП). Ці показники насамперед застосовуються для оцінювання стану і перспектив розвитку економіки, для міжкраїнних зіставлень.

ВВП характеризує кінцевий результат виробничої діяльності економічних одиниць-резидентів і вимірює вартість товарів та послуг, що вироблені цими одиницями для кінцевого використання. Він аналогічний (але не повністю ідентичний) обсягу виробництва на території даної країни. Термін «валовий» означає, що ніякого віднімання не робиться щодо споживання (амортизації) основного капіталу, використаного на поточне виробництво. Коли подібне віднімання виконано, то дістають чистий внутрішній продукт.

Обсяг ВВП розраховується в поточних цінах різними методами: виробничим (реальним), розподільним (особистим) і методом кінцевого використання.

Виробничий метод. За цим методом обсяг валового внутрішнього продукту визначають як суму доданих вартостей усіх виробничих одиниць-резидентів плюс чисті податки на виробництво та імпорт. Валова додана вартість обчислюється як різниця між валовим випуском та проміжним споживанням. Вона містіть у собі первинні доходи, що створюються учасниками виробництва і розподіляються між ними. У формалізованому вигляді розклад доданої вартості ДВ на складові можна подати у вигляді:

ДВ = ОП + ПВ + ПІ + ЗД,

де ОП — оплата праці; ПВ — податки на виробництво (за відкиданням субсидій); ПІ — податки на імпорт (за відкиданням субсидій); ЗД — змішаний дохід.

Чисті податки на продукти та імпорт включають податки, розмір яких безпосередньо залежить від кількості чи вартості товарів та послуг, вироблених, реалізованих або імпортованих виробничою одиницею-резидентом; при цьому з неї виключається розмір відповідних субсидій на продукти.

Субсидії — це відшкодування з державного бюджету в порядку державного регулювання цін на сільськогосподарську та іншу продукцію, для покриття поточних збитків підприємств, поліпшення їх фінансового стану завдяки поповненню оборотних коштів або компенсації окремих витрат.

Створений у результаті виробничої діяльності ВВП, що дорівнює розміру доданої вартості ДВ, можна подати так:

ВВП = Σ ДВ = Σ (ВВ – ПС + ЧП),

де ПС — проміжне споживання; ЧП — чисті податки; ВВ — валовий випуск.

Проміжне споживання містить витрати на товари, матеріальні та нематеріальні послуги, які використані інституційними одиницями для виробничих потреб.

Така схема обчислення валового внутрішнього продукту дає змогу знайти не лише його абсолютну величину, а й структуру (частку доданої вартості, створеної в кожній галузі, у загальному обсязі валового внутрішнього продукту), а також структуру матеріальних витрат і чистої продукції у валовій за кожною галуззю народного господарства.

Виробничий метод є основним при визначенні обсягу валового внутрішнього продукту. Цей метод застосовують державні органи статистики, і він найповніше забезпечений статистичною інформацією.

На прикладі умовних даних (табл. 14.1) про валову продукцію і проміжне споживання визначимо обсяг і структуру валового внутрішнього продукту.

Таблиця 14.1

ВАЛОВИЙ ВИПУСК І ПРОМІЖНЕ СПОЖИВАННЯ ЗА ГАЛУЗЯМИ,
(у фактичних цінах; млн грн.)

Віднімаючи за кожною галуззю з валового випуску вартість проміжного споживання, дістанемо валову додану вартість кожної галузі:

промисловість: 96748 – 67948 = 28800;

будівництво: 10988 – 4958 = 6030;

сільське, лісове та рибне господарство: 29851 – 18437 = 11414;

транспорт, заготівлі, матеріально-технічне постачання та збут: 27926 – 10832 = 17094;

інші галузі сфери матеріального виробництва: 2098 – 991 = 1107;

галузі сфери нематеріального виробництва: 31469 – 14395 =
= 17074.

Підсумовуючи валову додану вартість за всіма галузями, дістанемо розмір валового внутрішнього продукту для всього народного господарства:

28800 + 6030 + 11414 + 17094 + 1107 + 17074 = 81519 млн грн.

Як агрегований показник ВВП має вартісний вияв і оцінюється за основними цінами, цінами виробника, споживача і за ринковими цінами. Основна ціна — це сума, яку утримано виробником за одиницю товару (послуги), що його вироблено як продукцію; на цій ціні не позначаються податки на продукцію і субсидії.

Ціна виробника — сума, яку отримає виробник за одиницю товару або послуги, з урахуванням податків і субсидії. При цьому в розрахунку не беруть участі суми зборів за доставку продукції споживачеві, податки на додану вартість і подібні до таких платежі, що збільшують ціну продукції на ринку.

Ціна споживача — сума, яка сплачується споживачем для того, аби товар чи послуга були надані в необхідний їм час і в потрібному місці. Цю ціну знаходять з урахуванням усіх податків і додаткових (за доставку продукції і т. ін.) зборів, за відкиданням суми субсидій (ПДВ у ціні покупця враховується, якщо не підлягає відрахуванню за законодавством).

Ринкова ціна ВВП визначається з погляду витрат на придбання товарів і послуг, тобто як загальні витрати за відрахуванням імпорту (за цінами ФОБ).

Перші три види цін відбивають результат виробничої діяльності як такої, створення вартості і формування доходів виробника, які відшкодовують понесені їм витрати.

Діяльність уряду щодо економіки призводить до розбіжностей у результатах розрахунків між сумою всіх факторних платежів або вироблених доходів (оцінюються за факторними витратами) і сукупним розміром витрат (оцінюється за ринковими цінами). З огляду на існування непрямого оподаткування і державних субсидій, кінцева ціна відрізняється від справжніх доходів, отриманих факторами виробництва. Непрямі податки за відрахуванням субсидій є обов’язковими платежами державі, і виробники розглядають ці платежі як витрати, пов’язані з участю у виробництві. Такі податки, на відміну від прямих податків, не виплачуються з доходів, отриманих факторами виробництва. А тому, щоб від ВВП, вимірюваного через доходи за факторною вартістю, перейти до ВВП, вимірюваного через витрати за ринковими цінами, треба додати чисту суму непрямих податків.

Тоді ВВП у ринкових цінах дорівнює сумі витрат домашніх господарств на кінцеве споживання в цінах споживачів, витрат уряду на кінцеве споживання в цінах споживачів, витрат некомер­ційних установ на кінцеве споживання в цінах споживачів, валовому приросту основного капіталу в цінах споживачів, придбанню за відрахуванням реалізації цінностей у цінах споживачів, зміні в запасах, експорту в цінах споживачів за кордоном (цінах ФОБ) за виключенням імпорту в цінах ФОБ.

Розподільний метод. Розмір валового внутрішнього продукту цим методом можна визначити на стадії його первинного розподілу як суму первинних і перерозподілених доходів. До первинних доходів відносять доходи, які створюються до моменту їх перерозподілу суспільством. Це оплата праці робітників, зайнятих виробничої діяльністю, податки типа ПДВ, доходи від власності та інші доходи виробничих одиниць. Серед доходів, які створюються в процесах перерозподілу, можна назвати проценти, які отримають за позиками і банківськими вкладами різного роду дивіденди, податки, внески із соціального страхування, амортизаційні відрахування і т. ін.

Розподільний метод передбачає включення до ВВП таких компонентів:

• оплату найманих працівників;
• податки за винятком субсидій на виробництво та імпорт;
• споживання основного капіталу;
• чистий прибуток.

Оплата найманих працівників включає всі грошові виплати, а також вартість як винагороду за працю, виконану у звітному періоді, натуральних видач особам, які працюють за наймам. Вона охоплює всіх працівників резидентних підприємств незалежно від того, є вони працівниками-резидентами або нерезидентами.

Оплата праці складається із трьох компонентів:

• заробітна плата (яка нарахована до утримання різних відрахувань і податків) і добові за час відряджень;
• фактичні внески на соціальне страхування;
• умовно нараховані внески на соціальне страхування.

До складу заробітної плати не входять відшкодування працюючим витрат виробничого характеру; допомога із соціального страхування; матеріальна допомога та інші трансфертні виплати; вартість послуг соціально-культурного характеру, які надаються спеціальними підрозділами підприємств і організацій безоплатно або за зниженою вартістю робітникам і членам їхніх сімей.

Фактичними внесками на соціальне страхування є відрахування підприємств і організацій до Фонду соціального страхування і пенсійного забезпечення.

Умовними внесками на соціальне страхування є допомога із соціального забезпечення, яку виплачують безпосередньо підприємства і організації своїм робітникам (доплати до пенсій, виплати у зв’язку з виробничими травмами, професійними захворюваннями і т. ін.).

Податки на продукти утримуються пропорційно до кількості або вартості товарів і послуг, вироблених, реалізованих або імпортованих виробничою одиницею. До них належать:

• податки з обороту і продажу;
• податок на додану вартість;
• імпортні та експортні мита;
• акцизні збори;
• надбавки до цін на окремі товари.

Інші податки включають платежі підприємств і організацій до державного бюджету і в позабюджетні фонди у зв’язку з використанням ресурсів і отриманням дозволів на специфічні види діяльності:

• плату за основний капітал і оборотні кошти;
• за трудові ресурси;
• за воду, отриману промисловими підприємствами;
• податок на приріст коштів на оплату праці;
• відрахування на геологорозвідувальні роботи;
• податки з власників будівель, транспортних засобів;
• земельний податок;
• державне мито;
• сільськогосподарський податок;
• ринковий збір;
• внески на дорожні роботи;
• внески на пом’якшення наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і т. ін.

Субсидії на виробництво та імпорт включають дві групи: субсидії на продукти й інші субсидії, що пов’язані з виробництвом.

Субсидії на продукти — це субсидії, які надані пропорційно до кількості або вартості товарів і послуг, проданих на внутрішньому ринку або експортованих виробничою одиницею-рези­дентом.

Вони включають відшкодування з державного бюджету для державного регулювання цін на сільськогосподарську та іншу продукцію, інші субсидії, призначені для покриття поточних збитків підприємств.

Споживання основного капіталу за своїм економічним змістом відповідає витратам на амортизацію і капітальний ремонт об’єктів основного капіталу.

Метод кінцевого використання. За допомогою цього методу величину валового внутрішнього продукту можна визначити на стадії його використання.

Після первинного розподілу ВВП перерозподіляється, у результаті чого розраховують доходи, що їх називають вторинними, або похідними. Процес перерозподілу закінчується створенням кінцевих доходів, тобто в кінці свого руху в процесі вироб­ництва ВВП досягає стадії кінцевого використання, де за своїм цільовим призначенням поділяється на споживання в домашніх господарствах; вартість державних закупок; інвестиції в національну економіку і чистий експорт (різницю між вартістю товарів за експортно-імпортними операціями). Обчислення валового внутрішнього продукту за категоріями кінцевого використання дає характеристику використання сукупних кінцевих продуктів та послуг за різними напрямками.

Обчислення валового внутрішнього продукту за напрямками кінцевого використання виконується за такою схемою:

1. Кінцеве споживання (1.1 + 1.2 + 1.3).

1.1 Витрати на кінцеве споживання домашніх господарств.

1.2 Витрати на кінцеве споживання державних установ.

1.3 Витрати на кінцеве споживання приватних некомерційних (громадських) організацій, які обслуговують домашні господарства.

2. Валове нагромадження (2.1 + 2.2).

2.1 Валове нагромадження основного капіталу.

2.2 Зміни запасів матеріальних оборотних коштів.

3. Сальдо експорту та імпорту продуктів і послуг.

4. Валовий внутрішній продукт (1 + 2 + 3).

Чистий внутрішній продукт (ЧВП) визначають як різницю ВВП і вартості спожитого основного капіталу (ЧВП може оцінюватися в тих самих цінах, що й ВВП).

Іншим показником для вимірювання обсягу виробництва є валовий національний продукт (ВНП). Це розмір доходу, отриманого як усередені країни, так і за її межами, у результаті використання факторів виробництва, які перебувають у власності ре­зидентів. ВНП можна визначити як ВВП плюс платежі, що надходять із-за кордону резидентам за послуги, надані факторами виробництва, які знаходяться у власності резидентів, але територіально розміщені за межами країни, за якими складається звіт, мінус платежі іноземцям за послуги, які надаються факторами виробництва, які перебувають в їхній власності і територіально розташовані в цій країні. Різниця між ВВП і ВНП називається чистим факторним доходом із-за кордону і може бути додатною і від’ємною.

Такі платежі і надходження пов’язані з доходами від інвестиційної діяльності, наприклад надходження за прямими інвестиціями і процентами (платежами) з резервів і фінансових активів (пасивів); трудовий дохід, наприклад від робітників-мігрантів у тому разі, коли вони є резидентами своїх країн і не є резидентами тих країн, в яких працюють; орендна плата за землю, будівлі й авторські гонорари (за книжки, фільми тощо).

Як і у випадку з ВВП, чистий національний продукт може бути отримано відрахуванням суми амортизації від ВВП.

У загальному вигляді розрахунок ВНП виконується за схемою: ВНП у ринкових цінах = ВВП у ринкових цінах + Податки (субсидії) на виробництво та імпорт (чисті, до отримання із-за кордону) + Винагорода найманим робітникам (чисті, до отримання із-за кордону) + Дохід від власності (чистий, до отримання із-за кордону).

Порівняння вартості національного і внутрішнього продуктів дозволяє зробити певні висновки про структуру економіки країни. Наприклад, якщо ВНП перевищує ВВП, то це означає, що резидентні одиниці даної країни заробляють за кордоном більше, ніж нерезидентні одиниці заробляють на її території.

У 1993 році згідно з останньою версією СНР замість валового національного продукту введено поняття валовий національний дохід. Тим самим підкреслюється, що ВНД не є характеристикою доданої вартості, а характеризує дохід нації.

Крім цього, може бути розраховано валовий національний наявний дохід (ВННД). Тобто дохід, який може бути спрямований на кінцеве споживання і валове нагромадження.

ВННД = ВНП у ринкових цінах – Поточні трансферти (без податків на виробництво та імпорт), які виплачуються одиницям-нерезидентам + Поточні трансферти, які отримуються одиницями-резидентами із інших країн світу.

Як і в інших попередніх випадках відніманням із ВННД спожитого основного капіталу дістаємо чистий наявний національний дохід (ЧННД).

Для аналізу динаміки основних макроекономічних показників може бути використана система індексів: зведені індекси, індекси середніх величин та інші.

Наприклад, для обчислення кількісного впливу найважливіших макроекономічних показників на чистий національний наявний дохід можна побудувати індексну модель:

.

У цій моделі виявляється вплив на чистий національний наявний дохід: розміру валового внутрішнього продукту а; частки чистого внутрішнього продукту у валовому внутрішньому продукті b; співвідношення чистого національного доходу та чистого внутрішнього продукту c і співвідношення чистого національного наявного доходу та чистого національного доходу d.

Алгоритм розв’язання цієї багатофакторної індексної моделі для розрахунку абсолютного приросту і темпу приросту чистого національного наявного доходу за рахунок окремих факторів полягає в такому:

• на першому етапі розв’язання за визначення факторних абсолютних приростів відбувається розрахунок рівня чистого національного наявного доходу з урахуванням лише першого, перших двох, трьох та чотирьох факторів моделі:

Y_1a = Y₀ I_a;

Y_{1a, b} = Y₀ I_a I_b;

Y_{1a, b, c} = Y₀ I_a I_b I_c;

Y_{1a, b, c, d} = Y₀ I_a I_b I_c I_d ;

• для визначення абсолютних приростів чистого національного наявного доходу за рахунок окремих факторів використовуються такі формули:

— абсолютна зміна ВННД за рахунок зміни ВВП;

— абсолютна зміна ВННД за рахунок зміни частки ЧВП у ВВП;

— абсолютна зміна ВННД за рахунок зміни співвідношення ЧНД і ЧВП;

— абсолютна зміна ВННД за рахунок зміни співвідношення ЧННД і ЧНД.

.

Розглянемо використання поданого алгоритму на прикладі. Для цього скористаємося умовними даними з таблиці, що характеризує макроекономічні показники.

Таблиця 14.2

МАКРОЕКОНОМІЧНІ ПОКАЗНИКИ, млн грн.

На базі вихідних даних таблиці 14.3 обчислимо за кожний рік показники-фактори індексної моделі.

Таблиця 14.3

ФАКТОРИ ІНДЕКСНОЇ МОДЕЛІ

Тоді:

Y_1a = Y₀ I_a = 100 × 1,5 = 150 млн грн.;

Y_{1a, b} = Y₀ I_a I_b = 150 × 0,89 = 133 млн грн.;

Y_{1a, b, c} = Y₀ I_a I_b I_c = 133 × 0,87 = 116 млн грн.;

Y_{1a, b, c, d} = Y₀ I_a I_b I_c I_d = 116 × 1,039 = 120 млн грн.

= 100 (1,5 – 1) = 50 млн грн. — абсолютна зміна ВННД за рахунок зміни ВВП;

= 100 · 1,5 (0,89 – 1) = –17 млн грн. — абсолютна зміна ВННД за рахунок зміни частки ЧВП у ВВП;

= 100 · 1,5 × 0,89 (0,87 – 1) = –18 млн грн. — абсолютна зміна ВННД за рахунок зміни співвідношення ЧНД і ЧВП;

= 100 · 1,5 × 0,89 × 0,87 (1,039 – 1) = 5 млн грн. — абсолютна зміна ВННД за рахунок зміни співвідношення ЧННД і ЧНД.

=
= 50 – 17 – 18 + 5 = 20 млн грн.

Крім номінальних макроекономічних показників розраховують реальні, які оцінюють зміни в реальному випуску товарів та послуг. Реальні показники можна оцінити за допомогою індексів цін. Основні індекси, які застосовують в економічній практиці, це індекс споживчих цін і дефлятор ВВП. Починаючи з кінця 1993 року Держкомстатом запроваджено індекс споживчих цін (ІСЦ-показник), якій вимірює зміну рівня цін певного кошика товарів та послуг відносно деякого базового рівня. Послуги, які входять до цього кошика, включають плату за житло та користування транспортом, це — Ласпейрес-індекс, що базується на рівні споживання попереднього року. Квартальні та річні показники рівнів інфляції розраховують як середнє геометричне місячних індексів. Інший вимірювач інфляції, який застосовується Держ­комстатом, це індекс оптових цін — показник, який визначає рівень оптових цін, що їх отримує виробник за певний кошик товарів. Дефлятор — поняття, близьке за змістом до індексу оптових цін, що дозволяє перейти від номінального обсягу про­дукції до реального (вартість останнього виражена в цінах певного базового періоду).

При вивченні динаміки ВВП для елімінування впливу цін слід розмір ВВП подати в порівнянних цінах.

Така переоцінка дає можливість дістати індекс фізично-
го обсягу ВВП, тобто індекс, на який не впливають змінювані ціни.

Вимірювання рівня цін важливо з двох причин. По-перше, важливо з’ясувати, як змінився рівень цін протягом певного часу, а також визначити, чи була інфляція (збільшення рівня цін) або дефляція (зменшення рівня цін) і яка саме.

По-друге, оскільки ВВП являє собою сукупну вартість усіх кін­цевих товарів і послуг, вироблених протягом року (у ринкових цінах), то грошові показники використовуються при зведенні до спільного фактора різнорідних компонентів загального обсягу виробництва. У такому разі вартість обсягу виробництва різних років (валових внутрішніх продуктів) можна порівнювати лише тоді, коли купівельна спроможність грошової одиниці не змінюється.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. У чому основні методи розрахунку валового внутрішнього продукту відмінні один від одного?

2. Поясніть різницю між валовим внутрішнім продуктом і валовим національним продуктом.

3. Чим відрізняється валовий національний наявний дохід від валового національного продукту?

4. Які компоненти не включаються до витрат на кінцеве споживання домашніх господарств?

5. З чого складаються витрати на кінцеве споживання органів державного управління?

6. Як підраховують сальдо експорту та імпорту? Чому ця складова включається до вартості валового внутрішнього продукту?

7. Що передбачає розрахунок валового внутрішнього продукту розподільним методом?