Мислення – це соціально обумовлений, пов’язаний з мовою процес узагальненого опосередкованого відображення та пізнання явищ реальності в їх суттєвих ознаках та взаємозв'язках. Воно здатне пізнавати такі явища, які безпосередньо не дані людині в її сприйнятті. Провідну роль в цьому відіграє здатність до встановлення причинно-наслідкових відносин. Проблемність мислення полягає в тому, що головною причиною його функціонування є наявність проблемних ситуацій, що характеризуються невизначеністю та потребують або розуміння, або подолання.

Мислення як процес відбувається завдяки системі системи основних операцій:

1.      Аналіз – виділення в об’єкті якостей, властивостей, елементів, зв’язків, відносин.

2.      Синтез – об’єднання виділених аналізом компонентів цілого.

3.      Узагальнення – встановлення та виділення в об’єктах їх подібних суттєвих ознак, а також їх об’єднання в групи на основі спільних властивостей.

4.      Абстрагування – це мислене відволікання від певних несуттєвих властивостей об’єкту та виділення в ньому найбільш значних сторін.

5.      Конкретизація – це операція переходу від загального до часткового, конкретним ситуаціям.

6.      Порівняння – встановлення подібності та відмінності об’єктів.

7.      Категорізація – об’єднання процесів та явищ в класи, види на основі подібних ознак.

Основні форми мислення:

1.      Поняття – спосіб оформлення думки, в якій відображаються загальні, суттєві та відмітні ознаки об’єктів.

2.      Судження – це відображення та фіксація відносин між об’єктами та оцінка їх людиною.

3.      Умовивід – це зв’язок між поняттями та судженнями, в результаті якої людина отримує нове судження. Буває індуктивне (від часткового до загального) та дедуктивне (від загального до часткового).

Етапи мислення:

1.      Виникнення проблемної ситуації, її осмислення та уявлення як задачі.

2.      Аналіз, осмислення та вирішення задачі.

3.      Знаходження принципу рішення, виникнення ключової ідеї для вирішення проблеми.

4.      Конкретизація та деталізація загального рішення та його реалізація в поведінці.

Для управлінської діяльності найбільш специфічним різновидом мислення є практичне. Задачі для практичного мислення ставить не теорія з відомими невирішеними проблемами, а практична діяльність. Особливостями практичного мислення є:

-                    конкретний характер, який ставить практична діяльність, що приводить до необхідності рішення не тільки сформульованих задач, а й уміння їх ставити, бачити проблему (уміння бачити проблему)

-                    відсутність єдиного правильного рішення, що потребує не найефективного, а прийнятного рішення

-                    персональна відповідальність не тільки за результат, а й за процес рішення проблеми

-                    прагнення до придатного , а не максимально ефективного рішення

-                    спрямованість від загального до часткового (дедуктивна), що має велике значення

-                    конкретність мислення, направлена на перетворення об’єкта

-                    пізнавальна позиція суб’єкта направлена на тільки на пошук правильного рішення

-                    принцип потенціальної суттєвості кожного елемента проблеми (не можна абстрагуватись)

-                    персонифікація відповідальності за свої рішення та підлеглих

-                    швидка та жорстка оцінка результатів рішення

-                    високий ступінь складності та скритності соціальних об’єктів для їх адекватної інтерпретації

-                    висока невизначеність, що вимагає здатність реконструювати інформацію, бачити приховане та неявне, розуміти смисл та шляхи вирішення проблем

-                    селективність сприйняття для виділення головного

-                    системність мислення з достатнім розвитком його аналітичних властивостей

-                    своєчасність (швидкість, оперативність) та адекватність мислення

-                    конкретність на основі попереднього синтезу багатьох загальних та часткових посилань

-                    стійкість до дії емоційно-негативних факторів

-                    багатофокусність, що є наслідком поліпроблемності діяльності (розробка декількох напрямків) та усуває інтерференцію (негативний взаємний вплив) задач

-                    лабільність (висока швидкість та легкість переключення з одного на інший напрямок задач)

-                    прогностичність (стратегічне мислення)

-                    контрфактичність – оригінальність, нестереотипність мислення, парадоксальність оцінок ситуацій та поведінки в них.

До основних властивостей практичного мислення у діяльності керівника відносяться:

Направленість на реалізацію. Рішення повинно бути здатним до реалізації, необов’язково ідеальним, та засобом до організації наступних  дій.

Вмотивованість. Рішення повинні мотивувати їх виконавців, бути зрозумілими, обгрунтованими та справедливими для підлеглих та вищого керівництва.

Індивідуалізованість. Суб’єктивність мислення на основі власного досвіду та відсутність бажання обгрунтовувати рішення.

Неспецифічна мотивація. Мотив мислення не в інтересі до процесу пізнання, а в зовнішньому стимулі, часто з характером примусу (повинен вирішувати конфлікту підлеглих, не маючи на це бажання).

Оціночність. Інформація оцінюється з точки зору її корисності та може бути тенденційною (предвзятой) або зовсім ігноруватись.

Податливість об’єкту мислення. Характеризує ступінь керованості об’єкту та оцінку можливості впливу на нього.

Антиномічність. Характеризується протиріччями, що унеможливлюють раціональний аналіз та логічне вирішення задач.

Інтуїтивність. Характеризується безпосередністю, самоочевидністю, миттєвістю та неусвідомленістю рішень.