Інтелект – це основна здібність особистості , яка є інтеграцією всіх її когнітивних здібностей. Але інтелект має властивості, які не виявляються при вивченні окремих когнітивних процесів, та залежить від особливостей індивіда.

Для поняття специфіки інтелекту керівника велике значення має розподіл інтелекту на “пов'язаний” (кристалізований) та “поточний” (вільний) (по Р. Кеттелу), розподіл мислення на дивергентне та конвергентне (по Дж. Гілфорду).

Фактор пов'язаного інтелекту визначається сукупністю знань та навичок особистості, набутих в процесі соціалізації особистості та є мірою культури суспільства. Він пов’язаний з вербальним інтелектом, що використовує систему мовних засобів. Фактор поточного інтелекту характеризує уроджені (біологічні) можливості індивіда, які визначають швидкість та точність обробки поточної інформації. Він пов’язаний з невербальним інтелектом.

Дивергентне мислення в системі інтелекту пов’язане зі здатністю породження множини оригінальних рішень на основі однозначних даних та є показником творчості. Конвергентне мислення направлене на пошук єдиного вірного рішення.

Інтелектуальні здібності пов’язані з іншими загальними здібностями: креативністю, рефлективністю, саморегуляцією, активністю, які породжують нові якості інтелекту.

Інтелектуальна діяльність керівника відбувається в умовах, які специфічні по предмету діяльності – підлеглих; та ступеню жорсткості – режиму вимог та відповідальності що визначає вихідну прагматичність позиції керівника та першочерговості практичних та соціальних компонентів інтелекту.

Розвиток соціальної перцепції веде до розвитку інтелектуальної здібності – психологічної прозорливості. Специфічним регулятором інтелектуальної діяльності є професійний досвід, який формується завдяки довгострокової пам’яті, яка входить в структуру інтелекту разом з короткостроковою пам’яттю (переважно у формі мобілізаційної готовності). Особливості практичного мислення мають в своїй основі інтелектуальні якості – прогностичність, систематичність, оригінальність, конкретність, вибірковість, критичність, реалістичність та ін.

В практично-соціальному інтелекті домінує вербальний компонент, тому що основним є спілкування, а система знань про соціальні об’єкти управління оформлена вербальним, понятійним чином. Невербальна складова з її абстрактним та формальним матеріалом підпорядковується вербальному інтелекту.

Відповідно цьому більш важливим для керівника уявляється пов’язаний інтелект, який лежить в основі формування професійного досвіду керівника та забезпечує стратегічне управління. В ідеалі й пов’язаний, й поточний інтелект, який проявляється в нових задачах, нетипових ситуаціях та забезпечує оперативне управління, - повинні бути достатньо високими.

Висока відповідальність діяльності, повторюваність типових ситуацій управлінського циклу вимагає пошуку максимально обгрунтованого рішення, що обумовлює пріоритет конвергентного мислення, яке максимально відповідає практичним задачам, на противагу дивергентному, яке відповідає теоретичним, пізнавальним задачам.

Так практично-соціальний інтелект керівника забезпечує формування управлінського досвіду в найбільш адекватному вигляді: за обсягом –за рахунок пов’язаного інтелекту; за змістом – за рахунок вербального інтелекту; по прагматичності орієнтації – за рахунок конвергентного мислення. Проте, вони не вичерпують собою всіх особливостей інтелекту керівника.

Значиму роль в управлінській діяльності відіграє інтелектуальна властивість – метакогнітивна обізнаність, що характеризує рівень та тип власної уяви про свої інтелектуальні ресурси (їх якість, уміння їх оцінювати, мобілізовувати), та дозволяє використовувати свої розвинуті якості та приховувати недостатньо розвинуті. Вона лежить в основі особливостей стилю керівництва, формування іміджу та репутації, вибору способу поведінки та впливу на підлеглих.

Інша узагальнена якість інтелекту – відкрита пізнавальна позиція є необхідною умовою для креативності та самонавчання, та лежить в основі таких якостей керівника. як сприйняття нового, відкритість для чужих думок, готовність змінити погляди, спрямованість на пошук нової інформації.

Оптимальним інтелектуальним стилем для керівника є комбінований, який є синтезом усіх основних стилів: виконавчого (схильність до норм та правил, схильність до вирішення завчасно поставлених проблем відомими засобами), законодавчого (ігнорування загальних та власних правил в залежності від ситуації, здатність розробляти нові підходи вирішення проблем) та оціночного (орієнтація на деякий мінімум власних правил, схильність до критики, удосконалення проблем).

При збільшенні стажу спостерігається максимальна ефективність, при зниженні IQ, що пояснюється віковими психофізіологічними процесами та процесом забування академічних знань. Досвід виконує компенсаторну функцію по відношенню до інтелекту, роблячи його більш практичним ніж теоретичним.