Під професійною придатністю розуміють сукупність психічних і психофізіологічних особливостей людини необхідного і достатніх для досягнення прийнятної ефективності праці в тій або іншій професії.

Виділяють кілька підходів у вирішенні задач визначення професійної придатності:

1)      діагностичний – складається в пошуку відповідності вимогам професії й індивідуальних якостей особистості;

2)      виховна концепція – припускає що будь-яка людина може бути підготовлений до будь-якої професії;

3)      особистісно - орієнтований підхід – припускає своєчасну підготовку і розвиток тих здібностей і характеристик, що служать передумовою успішності професійної діяльності.

Якщо професія висуває жорсткі вимоги до психологічних особливостей індивіда, її відносять у групу професій з абсолютною професійною придатністю, що вимагає професійного добору (військовий, льотчик, космонавт, лікар-хірург).

Якщо даним видом праці може опанувати будь-яка людина, то її відносять до групи професій з відносною професійною придатністю.

Виділяють 3 класи професій:

1)      гностичні, потребуючі від працівників схильності до пізнання властивостей визначених об'єктів, що виражає пізнавальну активність, стійкість, увагу і спостережливість (контролери, інспектори, приймальники, обліковці);

2)      перетворюючі – потребуючі схильності до практичного впливу на навколишнє середовище, інтересу до процесу і результату цього впливу, активність і працездатність (керівники, економісти, оператори ЕОМ, механізатори, художники, скульптори);

3)      винахідні професії – вимагають інтересу до нового, здатності легко відмовлятися від звичного способу мислення, пошуку нових варіантів (селекціонери – працівники по підбору кадрів (у бізнесі), конструктори, програмісти).