Епоха Відродження віднайшла нову постановку питання про сутність права. Людська свідомість звернулася на цей раз до людської індивідуальної волі, до волі розумної, і цим ніби поверталася знову до інтелектуа­лізму древніх. Але при цьому зберігалося висунуте серед­ньовічними мислителями вчення про протилежність особи і природи, і через це новий раціоналізм суттєво відрізнявся від інтелектуалізму стародавності.

Нові теорії прагнули уникнути протиставлення особи і природи. У цих вченнях людина і природа розглядалися як учасники одного процесу розвитку — природної еволюції. До епохи Ренесансу право інтерпретувалося переважно у двох вимірах: з одного боку, як прояв Божого суду, і тому воно мало характер невідворотності (необхідності), абсолютності й вічності (цей підхід був нормою для серед­ньовіччя); з іншого боку, право розумілось як продукт до­мовленості людей, яке може змінюватись і має відносний характер (цей підхід помічаємо в зародковому стані у ба­гатьох представників стародавнього світу). Однак існує ще й третій вимір інтерпретації права, згідно з яким право має

94

людське походження, але, незважаючи на це, воно є необ­хідним, тому що сутність його випливає із загальної люд­ської природи. Поняття природного права було відоме вже стародавнім стоїкам, а за середньовіччя — деяким схолас­там, зокрема Фомі Аквінському, але по справжньому воно розвивалося лише на початку нової ери.

Одним із прихильників такого розуміння права був гол­ландський юрист, історик і політик Гуго де Гроот Гроцій (1583—1645), ідеолог Нідерландської буржуазної револю­ції, автор праці "Про право війни і миру. Три книги, в яких пояснюється природне право і право народів, а також принципи публічного права".

Філософською основою природно-правової теорії Гуго Греція був раціоналістичний світогляд, згідно з яким вирі­шувати соціально-правові конфлікти покликаний розум, який має загальнокритичне, всеохопне значення і сприйма­ється мислителем як верховний суддя (на відміну від Бо­жого одкровення).

Гроцій, як і інші гуманісти й раціоналісти його епохи, звернув увагу на "подвійну істину" права. Він проводив чітку межу між природним правом і правом, установленим волею Бога або людей. Хоч опосередковано Бог впливає на розвиток природного права, оскільки він — Творець при­роди, частиною якої є людина, але порядок природи зна­ходиться поза межами впливу Бога. Тому й природне пра­во не підпадає під вплив божественного права. Такий під­хід на той час був рішучим кроком уперед, оскільки він звільняв людину від диктату монопольного права церкви.

На думку мислителя, право — це сума соціальних норм. Основою, витоками права є прагнення індивідів до спокій­ного спілкування з іншими людьми. Гуго Гроцій вважав, що право поділяється на природне і встановлене волею. При­родне право непорушне, це закон природи. Право, вста­новлене волею, має своїм джерелом людську чи Божу во­лю. Відтак завдання юристів зводилося до того, щоб зіста­вити існуючий закон з ідеалом справедливості природного права.

Гуго Гроцій розрізняв категорії "право" і "закон". Ос­танній, на його думку, — це насильницький засіб, із допо­могою якого здійснюється (стає можливим) право. Ця сила уособлена в державі, яка примушує людей дотримуватися норм права.

95

У людському праві Гроцій розрізняв цивільне і природ­не право. Цивільне право виникає історично і залежить від політичної ситуації; природне право випливає з суспільної сутності людини і є предметом не історії, а філософії. От­же, сутність природного права похідна від суспільного ха­рактеру людини (як у Арістотеля), і тому необхідний сус­пільний договір, що його люди укладають для забезпечен­ня своїх інтересів в особистому захисті та протистоянні насильству. На основі добровільного суспільного договору стає можливим утворення державного союзу, держави.

Досить суперечливою і неоднозначною є оцінка твор­чості Гуго Гроція філософами права. Так, П. Г. Редькін уважав Гуго Гроція "творцем філософії права" і стверджу­вав, що він першим відокремив вчення про право від науки, відомої під назвою "політика", а до нього філософія права і політика ототожнювалися. Цим Гроцій надав самостій­ності філософії права як науці. А от П. І. Новгородцев писав, що називати Гуго Гроція основоположником при­родничого права і всієї нової філософії права не можна, бо це є наслідком перебільшеної оцінки заслуг ученого з боку його німецьких учнів і прихильників. "Ті французькі та англійські вчені, з якими нам довелося вже познайоми­тися, значно швидше можуть бути поставлені на чолі нової філософії права, ніж доктрина Гуго Гроція. Своєрідність цього письменника полягає хіба що в тому, що він відкри­ває так званий раціоналістичний напрямок у філософії права, який являє собою, однак, радше новизну методу, ніж ідеї, та й то новизну відносну"¹.