Доцільно насамперед підкреслити роль методо­логічної функції філософії в цілому. Методоло­гія, як уже зазначалося, це наука про методи, тобто спо­соби дослідження, системного аналізу певного об'єкта, су­купність необхідних засобів та операцій.

Йдеться про дослідження об'єктів як систем. Систе­ма — це ціле, складене з частин, сукупність взаємозв'яза­них елементів, цілісність. Звідси перший принцип (першо­основа) системного аналізу — цілісність об'єкта як систе­ми, властивості якої не зводяться до суми ознак її елемен­тів, не виводяться з цих ознак. Система характеризується діалектичною взаємозалежністю цілого й частини, коли кожний елемент залежить від свого місця і своїх функцій у цілісній системі.

Філософія права — складова філософського і водночас правознавчого системного утворення, що інтегрує в собі їхні сутнісні характеристики. Це — наука про найзагальні-ші теоретико-світоглядні проблеми правознавства, що ви­рішуються на філософському рівні.

Системний аналіз у філософії права, крім цілісності, спирається на принципи структурності, поліфункціональ-ності, ієрархічності, взаємозалежності системи й середови­ща, багатоаспектності існування та описування кожної системи, діяльнісно-людиномірний принцип.

Якщо системний аналіз — найпродуктивніший дослід­ницький метод, що систематизує всі інші методи (загально-наукові, приватно-наукові, емпіричні), то діяльнісно-люди­номірний принцип є системоутворювальним щодо всіх ін­ших принципів системного аналізу. Концепцію вперше роз­робив автор цього матеріалу¹.

Сутність цієї концепції:

•   людина  —  найвища  соціальна  цінність,  міра  всіх речей;

•  міра самої людини — її діяльність;

Див.: Молоха О. Є. Системний аналіз в кримінології. — К., 1996.; Системний аналіз в кримінології. Концептуальні схеми. — К., 1996.; Системний аналіз в кри­мінології// Наук, вісник УАВС: Наук.-теорет. журн. - К., 1996. - № 1. - С. 165-182; Методологічна функція кримінології: Монографія. — К., 1998; Методологічна функція кримінології // Наук, вісник УАВС: Наук.-теорет. журн, — К., 1998. — № 1. — С. 61—75; Системний аналіз в правознавстві. — К., 1999.

68

•  діяльність — суто людський спосіб існування, основ­ний фактор і критерій людського розвитку;

•  людський розвиток — найвища мета суспільства і са­моціль самої людини;

•  структура людської діяльності: середовище і потреби (об'єктивні фактори), усвідомлення об'єктивних потреб та їх діяльне задоволення (суб'єктивні фактори);

•  усвідомлення потреб —у вигляді інтересів, ціннісних орієнтацій, мотивів, цільових настанов, вибору засобів їх реалізації;

•   діяльне  задоволення потреб  — у вигляді вчинків, діянь, поведінки, діяльності в цілому.

Філософія права — вищий щабель правознавства, його загальнометодологічний чинник, вихідний пункт ме­тодології.

З розвитком виробництва, науки, мистецтва методоло­гія набуває своєї справжньої сутнісної характеристики — як системи дослідницьких методів. Особливе місце в роз­робленні проблем методології належить Сократові, Плато-нові та Арістотелю. Сократ висунув на перший план діа­лектичну природу мислення як засобу досягнення істини у процесі зіставлення різних понять. Платон убачав діалек­тику понять у пошуку принципу кожної речі, для чого думка повинна рухатись відповідно до об'єктивної логіки предмета пізнання. Арістотель узагальнив своїх поперед­ників, уособив системний аналіз як провідний дослідниць­кий метод.

Властиві Арістотелю Стагіріту (384—322 до н. е.) сис-тематизм і енциклопедичне охоплення дійсності позначені нестаріючою актуальністю. Створений ним понятійний апарат пронизує філософський і в цілому науковий лекси­кон, як і сам стиль наукового мислення (історія питання, поставлення проблеми, аргументи за і проти, рішення і т- д.)¹.

За Арістотелем, логіка є пропедевтикою до всієї систе­ми наук. Філософія поділяється на: теоретичну, мета якої — знання заради знання; практичну (знання заради діяльності); поетичну (знання заради творчості). Своєю чергою, теоретична філософія містить: власне філосо-

Див.: Аристотель. Сочинения: в 4 т. — М., 1973—1983.

69

фію — любомудрість; фізичну, математичну, які охоплю­ють природничі й точні науки.

Власне філософія — методологія теоретичної, яка, сво­єю чергою, є методологічною основою практичної та пое­тичної філософії. До практичної філософії Арістотель відносив етику й політику, до поетичної — риторику й поетику.

Власне філософія (методологія) на відміну від інших наук розкриває сутність явищ буття: йдеться про діалекти­ку гносеології та онтології. Гносеологія — теорія пізнання; онтологія — теорія буття. Гносеологія та онтологія діалек­тичне взаємозв'язані, як буття і його пізнання.

В основі онтології Арістотеля, методології пізнання буття лежать: категоріальний аналіз (сутність об'єкта), ка­узальний аналіз (його причини), вчення про можливість і дійсність. Це повною мірою стосується філософії права, інших правових наук. Відзначимо, зокрема, що криміноло­гія (наука про злочинність) вивчає: злочинність як свою основну категорію, вихідний елемент свого предмета; її причини (умови, фактори, детермінанти); можливості її по­долання і справжні способи вирішення цього завдання, — насамперед через попередження злочинних діянь.

Систематизація наук за Арістотелем допомагає з'ясу­вати також місце філософії права в системі наук — філо­софських, суспільних, природничих та ін.

У курсі лекцій з філософії (кер. І. В. Бичко) відтворено історичні типи філософствування, проаналізовано етапи становлення і розвитку української філософії у взаємоз­в'язку зі світовою філософією — до актуальних питань сьогодення, в тому числі проблематику філософії права, її становлення і розвитку¹.

У вступі (Філософська пропедевтика) підкреслено, що філософія виступає як спосіб духовного самовизначення людини в світі, а відтак обґрунтовується людиномірність предмета філософії, яка визначається як світоглядне знан­ня, — за диференціації софійного та епістемного способів філософствування, з урахуванням етноментальних харак­теристик філософського знання.

У цих положеннях міститься передумова для розгорну­того формулювання діяльнісно-людиномірного принци-

Див.: Філософія. Курс лекцій: Навч. посібник. — К., 1994. 70

пу — визначальної першооснови системного аналізу як найпродуктивнішого дослідницького методу, що принци­пово важливо для розкриття методології науки, в тому числі філософії права.

Повторимо, що міра людини — її діяльність: правомір­на чи неправомірна, протиправна, навіть злочинна. Саме ця проблематика складає серцевину філософії права. Систем­ний аналіз на основі діяльнісно-людиномірного принципу дозволяє глибоко і всебічно розкрити сутність, структуру і функції філософсько-правової науки.

Системний аналіз охоплює онтологічний, антрополо­гічний, епістемологічний, істерико-логічний аспекти права, сукупність яких складає предмет філософії права як особ­ливого розділу соціальної філософії, а водночас і право­знавства.

Діяльнісно-людиномірний принцип системного аналізу у філософії права є проявом одвічної сутності права: це — забезпечення і захист свободи і розвитку людини, визна­чення її можливостей і гарантій. Діяльнісна сутність люди­ни, своєю чергою, проходить через увесь зміст філософ­сько-правової доктрини, діалектику особистості, права і держави, механізм забезпечення прав і свобод людини у взаємозв'язку з її обов'язками, з процесом утвердження законності, демократії, громадянського суспільства.

Такий висновок повною мірою підтверджується всією історією становлення і розвитку філософії права, почи­наючи з її перших історичних типів — вчень Платона, Арістотеля, Конфуція. Досить знаменним є виведення рим­ськими юристами норм природного права з особливостей людини, як частини єдиної розумної природи. Саме при­рода людини стала джерелом права за нового часу (Т. Гоббс, Дж. Локк, І. Бентам, С. Туфендорф, Г. Вольф, Г. Лейбніц, Й. Фіхте).

Ідея невідчуження прав особи Дж. Локка невідривна від концепцій поділу влади (Монтеск'є, Джефферсон), сус­пільного договору (Ж.-Ж. Руссо), демократичної респуб­ліки (Т. Мор, Т. Кампанелла). Самостійна воля людини, втілена в її діяльність, — субстанція права.

Діяльнісно-людиномірний принцип системного аналізу у філософії права досить виразно проступає у Гегеля, який узагальнив своїх попередників: Платона ("Держава", "За­кони"), Арістотеля ("Політика"), Цицерона ("Про держа-

71

ву", "Про закони"), Макіавеллі ("Государ"), Гоббса ("Левіа­фан, або Матерія, форма і влада держави церковної та громадянської"), Спінози ("Політичний трактат"), Монте-ск'є ("Про дух законів"), Руссо ("Про суспільний договір"), Канта ("Метафізичні засади вчення про право"), Фіхте ("Основи природного права").

У гегелівській "Філософії права" — три частини, в кож­ній з яких по три розділи. Частина перша "Абстрактне право" (Власність. Договір. Неправо); частина друга "Мо­раль" (Умисність і провина. Намір і благо. Добро і совість); частина третя "Моральність" (Сім'я. Громадянське суспіль­ство. Держава). Людський, діяльнісний чинник пронизує всю структуру твору. Людина — вихідний елемент суспіль­ства, його структурних підрозділів, у тому числі й право­вих інститутів¹.

Діяльнісно-людиномірний принцип системного аналізу певною мірою присутній в ідеях морального права В. С. Соловйова, М. О. Бердяєва, В. В. Чичеріна, в соціоло­гічній юриспруденції Б. О. Кістяківського, який розробив концепцію права як соціального явища², що є важливим для розуміння процесу становлення сучасної соціології права³. Соціологія права, юридична соціологія, юридична психологія⁴ виступають конкретизацією філософсько-пра­вових ідей стосовно людини, її життєдіяльності в усіх сфе­рах суспільного життя.

Кафедра філософії Національної академії внутрішніх справ України намагається органічно поєднати філософію права як науку і навчальну дисципліну, що дозволяє по­стійно відтворювати і розвивати діалектичний взаємоз­в'язок дослідницького і педагогічного аспектів, а це корис­но їм обом.

Спільно з кафедрою теорії держави і права НАВСУ 1997 р. розроблено програму курсу "Філософія права", що складається з семи розділів, кожний з яких присвячений актуальним проблемам: І. Вступ до філософії права. Пред-

Див.: Гегель Г.-В.-Ф. Философия права. — М., 1990. 9

Див.: Кистяковский Б. А. Право как социальное явление // Вопр. права. — М., 1919. - Кн. VIII. - С. 106-111.

о

Див.: Кудрявцев В. Н., Казимирчук В. П. Современная социология права. — М., 1995.

Див.: Костицкий М. В. Введение в юридическую психологию: методологиче-ские й теоретические проблеми. — К., 1990.

72

мет філософії права; II. Методологія як інструментарій права; III. Історичні типи філософії права. Історична доля вітчизняної філософії права; IV. Право як продукт куль-турно-цивілізаційного процесу (правова онтологія);

V.  Правова епістемологія: парадигма, доктрина, істина в праві. Філософські аспекти взаємодії права, влади, закону;

VI.  Особистість і право. Гуманістична природа права (пра­вова антропологія); VII. Діяльність правоохоронних орга­нів як об'єкт філософського осмислення.

Проблема "Особистість і право" є наскрізною ідеєю всього курсу, його методологічного, історичного, онтоло­гічного, епістомологічного, правоохоронного аспектів. Це збігається з розробленою автором цього матеріалу концеп­цією системного аналізу на основі діяльнісно-людиномір-ного принципу.

Людина — міра всіх речей, діяльність — міра самої людини. Правомірний чи неправомірний вектор людської діяльності визначає саму людину, є головним фактором і критерієм її розвитку. Все залежить від змістовного напов­нення об'єктивних і суб'єктивних чинників людської діяль­ності: криміногенне середовище і відповідні потреби де­формують інтереси, ціннісні орієнтації, мотиви, цільові на­станови і відповідний вибір засобів їх реалізації, що втілю­ється у девіантні, неправомірні вчинки, діяння, поведінку, діяльність у цілому. Особливо небезпечними є злочинні прояви зазначених форм діяльного задоволення потреб особи. Йдеться про суспільно небезпечні діяння (дію чи бездіяльність), передбачені кримінальним законом і кримі­нальною відповідальністю (ст. 7 Кримінального кодексу України).

Філософія права використовує загальнофілософський категоріальний апарат, зокрема в системному аналізі на основі діяльнісно-людиномірного принципу.

Соціальне середовище — суспільні, матеріальні та ду­ховні умови існування, формування та діяльності людини, що оточують її. Потреби вимагають їх задоволення, що необхідно для підтримання життєдіяльності організму лю­дини, особистості, соціальної групи, суспільства в цілому, внутрішнього спонукання активності. Середовище, потре­би — об'єктивні фактори людської діяльності, що усвідом­люються і діяльно задовольняються суб'єктом.

73

г

Йдеться про інтереси — усвідомлену об'єктивну потре­бу. Інтереси стоять за безпосередніми спонуками до дії: ціннісними орієнтаціями (цінність — ієрархія інтересів), мотивами, цільовими настановами (ціль — передбачення результатів діяльності та способів їх досягнення), вибору засобів реалізації цільових настанов, способів їх до­сягнення.

Цей блок елементів усвідомлення об'єктивних потреб, детермінованих певним середовищем, є передумовою ді­яльного задоволення потреб, що включає відповідний блок елементів: вчинки, діяння, поведінку, діяльність у цілому: правомірну чи неправомірну, що залежить від змісту структурних елементів діяльності, її вектора. Філософія права інтегрує ці елементи на основі системного аналізу.

Системний аналіз охоплює загальну теорію систем, її конкретні модифікації, тектологію, науку управління (про­грамування та організації виконання програм). Філософ­сько-правові дослідження, як і всі інші, спираються на цей теоретико-системний арсенал, внесок у який роблять різні науки — від філософії до кібернетики.

Системний аналіз у філософії права в своїй сутнісній характеристиці фіксує його найістотніші аспекти: методо­логічний, історико-генетичний, онтологічний, гносеологіч­ний, структурно-функціональний, систематизовані діяль-нісно-людиномірним принципом, провідною першоосно­вою системного дослідницького пошуку.