Філософія права — самостійна галузь теоретич­ного знання, її предмет не вичерпується жод­ною філософською чи юридичною дисципліною. Вона має власну багату традицію та специфічний категорійний апа­рат. Історія людської думки містить низку різних концеп­цій філософії права, підходів до проблеми її предмета, ме­тоду і сфери інтересів.

Філософія права виникла в межах філософії. Ще антич­ні мислителі обговорювали співвідношення права і спра­ведливості, права і закону, права і сили та інші проблеми такого характеру. Вони, власне, складали предмет філосо­фії права в її зародковому стані. В епоху Просвітництва виникла перша самостійна філософсько-правова систе­ма — теорія природного права. Предметом дослідження вона обрала сукупність принципів, правил, прав, цінностей, визначених самою природою людини. Близьким до цієї теорії був І. Кант. Він пов'язував право із загальним, необ­хідним призначенням людини і вважав, що філософія пра­ва повинна досліджувати умови, за яких сваволю однієї людини можна узгодити зі сваволею іншої відповідно до загальних законів природи.

Зовсім інший підхід до проблеми проголосив Г.-В.-Ф. Регель. Він створив грандіозну філософську систе­му і написав спеціальну працю "Філософія права". Пред­метом аналізу тут виступала сукупність усіх форм регуля­ції людських відносин. Праця складалася з трьох частин. Це — "Абстрактне право", "Етика" і "Моральність". Перша

присвячена дослідженню права в загальноприйнятому ро­зумінні, етику Гегель розглядав як вищу форму, а мораль­ність — як найвищу, гранично розвинену форму права.

Буржуазне суспільство потребувало всебічно розвине­ної юриспруденції, і філософію права розробляли пере­важно як правову теорію, ототожнюючи її предмет із пред­метом загальної теорії права. Одначе наприкінці XIX ст. фахівці з філософії права перейшли від вивчення чинного права та реального правопорядку до ідеальних, духовних засад права. Саму "ідею права" тлумачили з позицій неокантіанства чи неогегельянства.

Марксизм у дослідженні філософсько-правових проб­лем виходив з принципів діалектичного та історичного ма­теріалізму, абсолютизувавши класовий аспект і абстрагу­вавшись од загальнолюдського, національного та особис-тісного. Він розглядав право як піднесену на рівень закону волю панівного класу і відповідно обмежував предмет філософії права інструментальною сутністю права та умо­вами його оптимального використання для досягнення проголошеної марксистами утопічної мети — побудови комунізму.

Друга половина XX ст. у філософії права ознаменува­лася виникненням феноменологічного напрямку як реакції на панування неокантіанського підходу. Представники но­вого напрямку зробили предметом своїх досліджень онто­логію права, розуміючи під нею деяке ідеальне буття права, певних правових сутностей, цінностей, що є підвалинами реальних правових категорій та норм. Протягом останніх десятиріч формується також екзистенціальна філософія права, що зосереджується на аналізі конкретних юридич­них ситуацій в аспекті суб'єктивних переживань, які їх суп­роводжують.

У СРСР філософсько-правові дослідження велися, але спеціальної навчальної дисципліни "Філософія права" у ви­щих навчальних закладах не було; деякі ЇЇ розділи (правову аксіологію, правову онтологію тощо) викладали в курсі теорії держави і права. Зараз у пострадянських країнах філософія права відновлюється у своїх правах і як наукова, і як навчальна дисципліна. Дискусія щодо предмета філо­софії права, кола досліджуваних нею проблем триває.

Звернімося до нових праць українських дослідників фі­лософії права. Насамперед слід назвати навчальний посіб-

ник і монографію Л. В. Петрової, а також навчальний по­сібник В. В. Шкоди.

Л. В. Петрова викладає класичну філософію права, її предметом є "ідея права — поняття права та його втілен­ня"¹. "Що насправді є правом?" — ось основне питання філософії права. Остання "... виявляє за змінюваними юри­дичними явищами вічну ідею права, котра розкривається розумом людини. В ній — його сутність"². Близької позиції вона дотримується й у своїй монографії³.

В. В. Шкода почав із запитання: "Що досліджує філо­софія права?". Воно тягне за собою запитання про те, чим цікавиться філософ, який зосереджує свою увагу на праві. Відповідь виглядає так: філософ цікавиться поєднанням думки і вольового акту. Мислення і практична дія — най-загальніші поняття, що характеризують людське буття. Фі­лософствувати означає вільно міркувати над першооснова­ми, міркувати над власним мисленням. Практична дія має на меті зменшити розрив між сущим і належним. Постає проблема цінності як фундаментальної властивості культу­ри. Право має орієнтуватись на природні цінності людини. Так виникає ідея природного права. Позитивне право має відповідати природному, Закон — Праву. Ця проблема по­сідає центральне місце у філософії права (або правовій філософії). У цілому ж, писав В. В. Шкода, "правова філо­софія покликана зрозуміти підвалини права, що коренять­ся в глибинах культури. А в ширшому розумінні — зрозу­міти людину завдяки розумінню права"⁴. Отже, предметом філософії права він уважає культурні підвалини права, са­му людину, яка вивчається крізь призму права.

Торкнімося також нових праць із правової філософії, які належать російським дослідникам. Це, передусім, під­ручники для вищої школи. Автор найвідомішого з них, В. С. Нерсесянц, уважає, що "предметом філософії права є право в його розрізненні та співвідношенні з законом"⁵. На нашу думку, це лише одна з філософсько-правових

Петрова Л. В. Нариси з філософії права. — Харків, 1995. — С. 8. ² Там само.-С. 12-13.

Див.-. Петрова Л. В. Фундаментальні проблеми філософії права. — Харків, 1998.

Шкода В. В. Вступ до правової філософії. — Харків, 1997. — С. 41. ⁵ Нерсесянц В. С. Философия права. - М., 1997. - С. 10.

проблем, хоч під юридичним кутом зору ЇЇ можна визнати найважливішою. С. С. Алексєєв розглядає філософію права як наукову дисципліну, що "... покликана дати світо­глядне пояснення права, його сенсу та призначення, об­грунтувати його під кутом зору сутності людського буття, існуючої в ньому системи цінностей"¹. Одначе при цьому філософія права для нього — "не лише ідеї, але й реальне правове життя..."². Тут, вочевидь, ми маємо некоректно широке визначення філософії права, оскільки вона є тео­ретичною дисципліною. Для Ю. В. Тихонравова предметом розглядуваної нами галузі знання є сенс права, тобто пи­тання про те, "... внаслідок яких універсальних причин і заради яких універсальних цілей людина встановлює пра­во"³. Близької позиції дотримується І. П. Малинова. Вона вважає, що предметом філософії права є "... методологіч­ний універсалізм правової науки, рефлексія її духовних підвалин, повний контекст яких не може бути прерогати­вою якоїсь однієї філософської системи"⁴. Подібно до них і Ю. Є. Перм'яков писав, що філософія права вивчає "... ду­ховну ситуацію, в якій виявляється людина, що торкається у своїх вчинках права, влади і держави"⁵. Це також — певне обмеження філософсько-правової проблематики; вона розглядається лише під кутом зору рефлексивної традиції.

Д. А. Керімов присвятив предметові філософії права спеціальну статтю, в якій дійшов такого висновку: "Будучи пізнавальним базисом усієї системи юридичних наук, філо­софія права — наука багатошарова, має у своєму складі низку компонентів. Це не тільки система методів, а й вчен­ня про них, не лише загальнонаукові, а й частково наукові засоби пізнання, не лише загальні, а й спеціальні способи пізнання. Усі компоненти пов'язані між собою, взаємно пронизують і збагачують один одного, створюючи те син­тезоване утворення, яке називається філософією права. Саме через свою універсальність філософія права є інтег-

¹ Алексєєв С. С. Философия права. - М., 1997. - С. 2.

² Там само. - С. 14.

о

Тихонравов Ю. В. Основи философии права. — М., 1997. — С. 46.

Малинова Й. П. Философия права (от метафизики к герменевтике). — Екате-ринбург, 1995. - С. 4.

Пермяков Ю. Е. Лекции по философии права. — Самара, 1995. — С. 3. 8

ральним регулятором у науковому пізнанні та пізнаваль­ним стрижнем будь-якого правового дослідження"¹. Отже, він практично зводить правову філософію до методології права.

Визначимо спільне в усіх розглянутих поглядах. Усі во­ни сходяться на тому, що філософія права — особлива сфера теоретичного знання, дотична до філософії та пра­ва. Вона межує з такими галузями філософії, як етика, онтологія, антропологія, аксіологія, епістемологія тощо. У праві до неї найближчими є теорія права і держави та соціологія права. Щоби чітко окреслити межі філософ­сько-правової проблематики, слід точно визначити, що та­ке філософія і що таке право.