Визнання людини як індивідуальності зумовило нові пошуки обгрунтувань сутності суспільства й держави. Однією з перших світських філософсько-пра­вових концепцій ранньобуржуазного періоду була концеп­ція, запропонована італійським політичним діячем, пись­менником, істориком і воєнним теоретиком Нікколо Ма­кіавеллі (1469—1527). Причину негараздів Італії він убачав у її роздробленості, яку можна подолати з допомогою сильної централізованої влади, для чого допускав ужиття всяких можливих засобів. Макіавеллі — автор ідеї об'єк­тивної історичної необхідності й закономірності, яку нази­вав долею (фортуною). Філософсько-правові погляди ви­клав у працях "Государ", "Історія Флоренції", "Міркування про першу декаду Тіта Лівія".

Н. Макіавеллі оспівував волю, силу, енергію людини. Ці якості повинні, передусім, належати правителю. Він не ідеалізував природу людини, а оцінював її сурово і при­скіпливо, вирізняючи в ній ниці нахили. Мислитель вихо­див із того, що є, а не з того, що повинно бути. У цьому проявився реалізм Н. Макіавеллі щодо оцінки поведінки людини, яку визначає не християнська мораль, а користь, сила, розрахунок, природний егоїзм.

Новий погляд на людину зумовив пошуки обгрунтувань сутності суспільства і держави. Визнання людини як егоїс­тичної індивідуальності привело до того, що Макіавеллі першим у своїй епосі подивився на державу "людськими

90

очима". Людина, писав флорентійський філософ, скоріше забуде смерть батька, ніж вилучення майна. Ці слова стали поширеними в усьому світі, а в ученні Н. Макіавеллі — вихідними, визначальними. На думку мислителя, матері­альний інтерес (ширше — приватна власність) є рушійною силою суспільного прогресу, характерна особливість якого — постійна "битва" матеріальних інтересів різних людей. Саме тому й потрібна держава як механізм "примирення" й регуляції інтересів і майнових суперечок людей. Отже, Макіавеллі заперечував теологічний підхід до з'ясування сутності держави і права.

Крім того, Макіавеллі першим застосував термін "дер­жава" для визначення політичне організованого суспіль­ства. Він — ширший, абстрактніший і, відповідно, точні­ший, ніж поліс і дозволяє відрізняти його від країни, сус­пільства, інститутів влади, особи чи органу, якому нале­жить верховна влада. Хоча Макіавеллі цих розмежувань не проводив, але заклав для цього основу. Деякі дослідни­ки також уважають, що він першим використав слово "рес­публіка" в його сучасному розумінні — як державну фор­му, протилежну монархії. Трактат Платона "Держава" буквально називається "Республіка", як інколи його й пе­рекладають. Одначе тут республіка має інше розуміння — як спільна справа, спільне благо, тобто саме як держава, а не одна з її форм. Що ж стосується форм держави, то до Макіавеллі всі використовували терміни "монархія", "арис­тократія", "демократія". Макіавеллі першим дав родову назву для демократії та аристократії — республіка.

Погляди Макіавеллі на походження і форми держави дуже цікаві, його методологія звільнення від впливу теоло­гії дуже хоробра, але все це не принесло б мислителеві світової слави, якби не постановка в "Государі" питання про співвідношення політики, права і моралі. Саме вирі­шення цього питання отримало назву макіавеллізму. Ма­кіавеллі став символом аморалізму. Його найбільш лако­нічний вираз виражає формула: "мета виправдовує засо­би". Сам Макіавеллі ніколи її не використовував, але це — справжня сутність його ідей. Макіавеллі дав правителеві індульгенцію на порушення моральних заповідей. Він ува­жав, що правитель повинен, коли обставини не дають йому іншого вибору, вживати аморальних засобів, і при цьому намагався довести, що його поведінка — бездоганна і доб-

91

родійна. Той, хто не діє таким чином, прирікає себе на вірну загибель, оскільки не зможе боротися проти тих, хто вживе проти нього аморальних засобів. Необхідно здава­тися добрим, але не боятися бути поганим. Правитель ото­чений ворогами, внутрішніми і зовнішніми, він не може нікому довіряти і вимушений використовувати насилля і підступність. "Необхідно бути лисицею, щоби роздивитись пастку, і левом, щоби знищити вовків". Оскільки добробут держави пов'язаний з вищим законом політики, для його реалізації придатні всі засоби, в тому числі й аморальні — підкуп, убивство, пограбування, віроломство. Самодер­жець, який удався до формування міцної держави, має уособлювати якості лева й лисиці та проводити політику "батога і пряника". Ці принципи — внесок Макіавеллі в політичну культуру, причина постійного інтересу до нього і водночас — предмет гострої критики.

З-поміж великої кількості критичних суджень досить цікавою і конструктивною була позиція Регеля. Він пропо­нував розглядати "Государя" не як вираз принципів полі­тики, що їх можна застосувати для всіх часів і народів, а як реакцію на ситуацію, котра склалася тоді в Італії. У цьому контексті "Государ", на думку Гегеля, не тільки ви­правданий, а й являє собою "істинно велике творіння ори­гінального політичного розуму високого і шляхетного спрямування".

Заслуги Макіавеллі в розвиткові філософсько-правової теорії:

•  він відкинув схоластику, замінив її раціоналізмом і реалізмом;

•  заклав основи філософсько-правової науки;

•  продемонстрував зв'язок політики і форм держави з соціальною боротьбою, ввів поняття "держава" і "респуб­ліка" в сучасному значенні;

•  на основі нового підходу до розуміння природи лю­дини і держави створив передумови для побудови світської моделі держави (й суспільства взагалі), що грунтується на матеріальному інтересі людини.