Комплекс прав людини не є чимось раз і на­завжди визначеним. Навпаки, історія права і громадянської свідомості засвідчує, що цей комплекс ви­значається по-різному. Можна вважати усталеною тен­денцію до поширення І конкретизації кола прав людини разом, з історичним розвитком громадянського суспіль­ства і демократичного ладу. Але, попри всі відмінності у визначеннях та історичні зміни, серед розмаїття прав лю­дини існують такі, що їх можна вважати первинними, ви­хідними. Вони утворюють основу всього комплексу люд­ських прав. Які ж права вважати основоположними?

Зауважимо, що ці права не є штучно визначеними від­повідно до теоретичних уподобань того чи того мислителя. Свою значущість права людини набувають через те, що вони є природним здобутком людини — тим, що невід'ємне від її природи. Просвітники проголошують примат прав людини над усіма іншими нормами, правами та законами в суспільстві саме виходячи з того, що права людини — це загальні незаперечні та самоочевидні права людської при­роди. Людина, оскільки вона людина, не може проти них нічого заперечити, тому що це було б" запереченням влас­ної сутності. Тому основу прав людини складає не штучно введене право, легітимоване волею законодавця, а при­родне право. Саме з природного права виводять просвітни­ки весь комплекс прав людини.

Т. Гоббс, один із фундаторів теорії суспільного дого­вору і концепту прав людини, так визначав сутність при-

191

родного права: "Природне право, яке зветься зазвичай }из паїигаїе, є свобода будь-якої людини використовувати власні сили на свій розсуд для збереження власної приро­ди, тобто свого життя, і, відтак, свобода робити все те, що, за її розумінням, є найбільш придатним для цього"¹. Із фундаментального права на життя і необхідності його збе­реження Гоббс вивів низку природних законів, якими, власне, й забезпечуються людські права і головне серед них — право на життя.

Подальша просвітницька думка, виокремлюючи головні права людини, робила наголос на праві на життя, на сво­боді кожного, рівності людей та праві власності. Ідеї про­світителів підготували докорінне перетворення суспіль­ства, яке відбувалося в Європі протягом 200 років (од се­редини XVII до середини XIX ст.) через буржуазні рево­люції. Всесвітнього значення цей процес набув од кінця XVIII ст., коли сталися дві найвидатніші буржуазні рево­люції в історії — Визвольна війна СІЛА 1776—1783 рр. і Велика французька революція 1789—1793 рр. Ці революції перевели ідею прав людини зі світоглядної площини в ре­альне право і державну практику. Саме ідея невід'ємних прав людини стала основою перших у світі конституцій.

Американська Декларація незалежності (1776 р.) визна­чила головні людські права: "Ми вважаємо самоочевидни­ми такі істини: що всі люди створені рівними, що вони мають від Творця певні невід'ємні права, серед яких є право на життя, свободу і на прагнення до щастя"². Подібно до неї французька Декларація прав людини і громадянина (1789 р.) проголошувала: "1. Люди народжуються і залиша­ються вільними й рівними в правах. Суспільні відмінності можуть грунтуватися лише з огляду на загальну користь. 2. Метою кожного політичного союзу є забезпечення при­родних і невід'ємних прав людини» Такими є свобода, влас­ність, безпека і спротив гнобленню"*,

Як бачимо, ідея невід'ємних прав людини була вибором європейської гуманітарної думки, світоглядний грунт для

¹ Гоббс Т. Левиафан... // Соч.: В 2 т. - М„ 1991. - Т. 2. - С. 98. 2

Американские федералистн: Гамильтон, Мздисон, Джей — Вермонт, 1990 — С. 273. З

Документи истории Великой французской революции. — М., 1990. — ТІ.— С. 112.

192

якої підготувало християнство. Тобто організація суспіль­ного життя і державної влади на засадах прав людини є витвором європейської цивілізації. Але від часів історичної перемоги новоєвропейського громадянського суспільства (XIX ст.) ця ідея набула всесвітнього впливу і стала осно­вою соціально-політичного впорядкування життя всього людства. Виразом цього було прийняття 1948 р. Генераль­ною Асамблеєю ООН Загальної декларації прав людини. Вона містить ЗО статей, в яких визначаються основні й невід'ємні від кожної особистості права, котрі мають пере­вагу над будь-якими іншими соціальними, державними, по­літичними встановленнями.