Нові часи характеризуються спробою створен­ня нових філософії та науки, протилежних схо­ластичній філософії та науці. Ідейний та інтелектуальний настрій епохи концентрувався навколо ідеї універсального. Це стосується і галузі правознавства. Тому цілком природ­но сприймаються такі тогочасні породження, як універ­сальне право та "цивільна філософія" (остання означала загальне вчення про державу, її походження, природу і право). Універсальне право визнавало своєю основою не римське право, а філософію. Тому терміни універсаль-

93

ної та філософської юриспруденції були синонімами. І за змістом, і за методикою вони мали збігатися з правом ра­ціоналізованим — "філософія як передумова і попередниця юриспруденції; досконалим юристом може бути лише гар­ний філософ".

Нові часи дають нам три системи природного права — деонтологічну, логічну та онтологічну. Якщо деонтологічна система ототожнює право і справедливість, визначаючи ос­танню як відсутність несправедливості (Гуго Гроцій), то логічна система — це спроба пояснення права логічними засобами. Лейбніц навіть створив власну науку — номоте-ку, або законодавчу політику. Що ж до онтологічної сис­теми, то її особливістю були пошуки генетичної основи природного права: для Лейбніца це — "чисте" природне право як стан природної боротьби, для Гоббса і Спінози природний стан зливався з природною закономірністю фактичного буття.

Також за нового часу відбувся новий переворот в усві­домленні свободи (Спіноза), пов'язаний з теорією суспіль­ного договору.