Найбільш послідовно ідеї раннього Просвіт­ництва відображено у філософсько-правових поглядах Дж. Локка (1632—1704), який став послідовником учення Ф. Бекона. Основні твори, в яких викладено най­важливіші погляди Локка, — "Досвід про людський розум" і "Два трактати про державне управління".

Джон Локк — апостол революції 1688 р., найпомірко-ванішої та найуспішнішої з усіх революцій, її цілі були скромними, зате їх успіх досягнуто. І відтоді Англія вже не відчувала потреби в будь-якій новій революції. Локк — справжнє втілення її духу; більшість його творів з'явилася протягом кількох років — до і після 1688 р. Головну свою працю — "Досвід про людський розум" Локк написав 1687 р., а опублікував 1690 р. Його "Перший лист про ві­ротерпимість" з'явився спершу латинською мовою 1689 р. в Нідерландах, у країні, до якої Локк перебрався 1683 р. Два наступні листи про віротерпимість опубліковані 1690 р. і 1692 р. Локкові два "Трактати про врядування" дозволені до друку 1689 р., а невдовзі й опубліковані. Його книжка "Думки про виховання" вийшла друком 1693 р.

У своїх працях Локк використовував теологічну аргу­ментацію, але вплітав її в загальне мереживо раціоналіс­тичних висновків. Хоча Локк і започаткував вільнодумство, його світогляд не був послідовно антирелігійним. Одначе не підлягає сумніву, що, кидаючи виклик релігійній свідо­мості, він послаблював її вплив, замінював її раціоналіз­мом. Філософські погляди Локка готували грунт для деїз­му, згідно з яким Бог створив світ, але більше не втруча­ється в його справи. Деїзм інколи називають замаскованим атеїзмом.

Джон Локк у своїх правових поглядах спирався на здо­ровий глузд. На науку та її завдання Локк дивився так само, як і Ф. Бекон і Т. Гоббс. "На мій погляд, — казав філософ, — перший крок до вирішення різних питань у суперечці між особами полягає в дослідженні нашого влас­ного розуму, вивченні його сили з урахуванням того, до чого він більше здатний..."¹.

ЛоккДж. Оиьіт о человеческом разуме. — М., 1988. — Кн. 1. — С. 15.

101

Розглядаючи співвідношення природного і громадян­ського права, Локк заперечував твердження Гоббса, що це протилежні, несумісні явища. Він підкреслював, що метою закону є не знищення чи обмеження свободи, а навпаки — її збереження й розширення¹. Свобода людей в умовах існування системи правління полягає в тому, щоб жити згідно з приписами законів, установлених законодавчою владою та обов'язкових для кожного.

Закони, що приймаються державою, повинні, згідно з теорією Локка, відповідати вимогам природного права, бо люди, переходячи до громадянського стану, не можуть повністю відмовитися від природних прав. Вони залишають за собою право на життя, свободу і рівність. Крім того, на думку Локка, до природного стану людини належить влас­ність, отримана завдяки вільно виявленій праці. Влас­ність — це той висхідний, початковий вимір людської сво­боди, з якої повинна брати початок уся система природ­ного права.

Основне положення Локка: основою моралі є вигода. Отож, людина лише тоді дотримуватиметься правил пове­дінки, коли вони будуть для неї вигідними. Коли ж вигода від виконання закону не є очевидною для людини, то щоб вона їх дотримувалася, необхідно долучити до закону дея­кі насильницькі примуси з блага чи зла, тобто "... повсюди, де ми передбачаємо закон, ми повинні передбачати у зв'яз­ку з цим і деяку нагороду або покарання"².

Локк розрізняв три види законів: "Божі, цивільні (дер­жавні) та закони громадської думки, або репутації. У кож­ного закону — своя санкція. У Божого закону — нагороди і покарання в майбутньому житті; у цивільного — ті наго­роди й покарання, що знаходяться в руках державної вла­ди; примусова сила третього виду законів — похвала чи зневага.

Визначаючи принцип вигоди як основу моралі, Локк сформулював цим свою утилітаристську доктрину. Люди­на, керуючись своєю вигодою, повинна дотримуватись усіх існуючих законів, звичаїв. Філософ цікавився лише тим, у який спосіб, за певного стану речей, особа заради власної вигоди починає дотримуватися загальноприйнятих законів.