Одним із перших французьких просвітників був Шарль-Луї Монтеск'є (1689—1755) — право­знавець, філософ, письменник. Класичне формулювання теорія поділу влади отримала в працях Монтеск'є "Перські листи" і "Про дух законів". Мета цієї теорії — гарантувати безпеку громадян від свавілля і зловживання властей, за­безпечити політичну свободу.

Вихідні поняття Монтеск'є вирізнялися ріціоналізмом і натуралізмом. Одначе це не завадило йому розвинути за­гальне вчення про залежність юридичних норм держави і співжиття від законів, визначуваних типом державного ус­трою — республіканським, монархічним чи деспотичним. Взагалі Монтеск'є вважав, що основне завдання законо­давця — це запропонувати суспільству такі закони, які відповідали б історичному рівневі розвитку духу народу.

У розробленні вчення про закони співжиття Монтеск'є не обмежувався натуралістичними абстракціями, а вико­ристовував широке поле зіставлення політичного устрою і законодавства Англії та Франції з імператорським Римом. Цим Монтеск'є започаткував порівняльний метод вивчення філософії права. Це дало йому змогу обгрунтувати своє розуміння найголовніших типів державного устрою, умов їхнього розвитку та занепаду. Проте можливість існування різноманітних типів державного устрою Монтеск'є пояс­нював здебільшого залежністю способу правління від фізичних особливостей країни (розташування у просторі, можливостей клімату). Тобто підхід Монтеск'є зазнав сильного впливу натуралістичних поглядів на причини суспільних явищ.

У всіх типах правління Монтеск'є досліджував умови, за яких вони забезпечують особисту свободу і можуть ви­роджуватись у деспотизм. Отож, за Монтеск'є, свобода можлива за будь-якої форми правління, якщо в державі панує право, гарантоване від порушення законності поді­лом верховної влади на законодавчу, виконавчу і судову гілки, і які взаємно стримуватимуть одна одну. Основна

104

гарантія свободи — заклади, що стримують і обмежують свавілля.

Отже, за цією теорією, право є мірою свободи. Тому, якщо в конституціях поміркованих держав не буде перед­бачено гарантій забезпечення верховенства права, що ста­вило б перепони для зловживання владою і порушення законів, політична свобода в них також буде втрачена. Вільна держава, за Монтеск'є, теоретично повинна базува­тися на принципах поділу влади, взаємного стримування властей від свавілля, доступу до верховної влади вихідців із різних соціальних станів суспільства.

Водночас принцип верховенства права, закріплений в теорії Монтеск'є, не означає, що мова в ній іде про рівно­вагу властей. Законодавча влада має домінуючий характер: вона створює закони, які є вираженням загальної волі, права в державі, а обидві інші гілки влади лише реалізують і виконують закони, їхня діяльність має підзаконний характер¹.

Як просвітник Монтеск'є вбачав у праві загальнолюд­ську цінність, а ціль права — у свободі, рівності, безпеці всіх людей. На відміну від Гоббса, Монтеск'є оголосив най­важливішим законом природного права не війну всіх проти всіх, а мир.

Він стверджував, що закони держави — не продукт довільної діяльності законодавців, не проста проекція при­родних законів, що випливають із розумної природи люди­ни, а результат закономірного впливу різних факторів сус­пільного розвитку на законодавчий процес, що на них має зважати законодавець і які проявляються в тому, що мис­литель називав "духом законів"².

"Ці закони мусять бути в такій тісній залежності від особливостей народу, для якого вони встановлені, що тіль­ки у надзвичайно рідкісних випадках закони одного народу можуть стати придатними як закони для іншого народу"³.

Закони мають відповідати фізико-географічним особ­ливостям держави (її кліматові, якості її грунтів, її стану, її розмірам і под.); крім того, вони повинні перебувати у певних відносинах одне з одним, із цілями законодавця, зі

Див.: Мантескье Ш. О духе законов. — Спб., 1900. — С. 160—161. ² Там само.-С. 11-12.

³ Там само. - С. 12.

105

станом речей, на які вони спираються. Сукупність усіх цих відносин Монтеск'є називав "духом законів".

Філософ зробив спробу за допомогою категорії "духу законів" вирішити проблему співвідношення "право—за­кон", висвітлити внутрішній взаємозв'язок цих понять. Право, за Монтеск'є, — це те, що передує законові та визначає його. Право є виразником справедливості. Тільки справедливе може бути правом. А суспільство неминуче чекає хаос, якщо воно не стане на засади справедливості. Справедливість, на його думку, має подвійний характер. З одного боку, він наділяв справедливістю людей від приро­ди, вважаючи, що люди народжені, аби бути добродійними, і що справедливість — риса, притаманна їм так само, як і саме існування. З іншого боку, Монтеск'є вбачав прояв справедливості в конкретній історичній дійсності й харак­теризував справедливість як певне вічне, вроджене співвід­ношення між речами.

Правом у концепції філософа є справедливі відносини між явищами та речами; воно має суб'єктивний характер, що пізнається почуттям і розумом. Люди для свого блага можуть пізнати справедливі відносини між речами і потім створити позитивні закони, які відповідатимуть праву.

Мета вчення Монтеск'є про право полягала в тому, щоб справедливе право стало основою позитивного законодав­ства. Для реалізації цієї мети він уважав за необхідне дати людям основи необхідних знань, методи і способи пізнання справедливих відносин. Ці завдання вирішуються в процесі тривалого розвитку людини і суспільства за допомогою виховання та освіти людей, насамперед законодавців.

Розумний законодавець, знаючи фактори, що визнача­ють "дух законів", і його співвідношення з законодавством у державі, може створити і періодично змінювати відповід­ну "духові законів" модель законодавства, яка адекватно відображає справедливе право держави.

Вказівки Монтеск'є про множинність факторів, які впливають на зміст і застосування законів, зараз, як і ра­ніше, служать основою для побудови ліберальних і консти­туційних теорій права, що знайшли своє концентроване вираження у вченнях про правову державу.