Конституційне право як навчальна дисципліна у будь-якій країні – це частина науки, пристосована для вивчення та опанування студентами. Безспірно, уся наука – це гігантський обсяг джерел, а навчальна дисципліна – це завжди, і передусім, підручник, навчальний посібник, відповідна програма, що має досить чітку структуру і, звичайно, певну систему, а також мінімум сформульованих запитань, відповіді на яких студент має знати, вивчивши запропонований йому курс.

Як навчальна дисципліна, конституційне право заявила про себе наприкінці ХVІІІ ст. після прийняття перших писаних конституцій. Так, перша кафедра конституційного права з’явилася в Італії у м. Фєрара у 1797 р. У Франції перша кафедра була заснована у 1834 р., в Парижі і першим її професором був Пелегріно Россі.[1] Але її справжній розвиток був реалізований у ХІХ ст.

У наші дні ця дисципліна в тій чи іншій формі вивчається в усіх вузах юридичного профілю. Її обсяг і зміст визначається типовою навчальною програмою, на основі якої вузи і факультети створюють власні, як правило, системи навчальної дисципліни відповідає структурі конституції, завжди включаючи такі розділи як конституція, завжди правового становища особи, конституційні засади суспільного життя, конституційно-право­вий статус політичних інститутів, конституційні інститути фор­ми держави, форми народовладдя, конституційно-правовий ста­тус вищих органів державної влади та місцевого самоврядування, засади судової влади тощо. Але відмінність системи навчальної дисципліни від будь-якої класичної моделі конституції завжди полягає у тому, що навчальний курс передбачає спочатку розгляд специфічно навчального матеріалу: предмета, методу, джерел, системи конституційного права, науки конституційного права. Тільки після цього висвітлюються матеріал розділів, аналогічних до конституційних. Із тією системою, яку ми вважаємо найбільш доцільною, можна ознайомитись, подивившись зміст запропонованої книги.

Щоб мати уявлення про зміст сучасних навчальних курсів із конституційного права зарубіжних країн, подаємо виклад тематики дисципліни у трьох підручниках: А. Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн; Б. Конституционное право зарубежных стран (Под общ. ред. М.В.Баглая, Ю.И.Лейбо, Л.М.Энтина; В. Конституционное право (Отв. ред. В.В.Лазарев. Із міркувань зручності застосовуємо такий технічний прийом, як паралельну презентацію розділів і підрозділів цих книг.

Отже, зокрема, в Російській Федерації ця навчальна дисципліна складається із Загальної частини (вивчення в порівняльному плані основних інститутів конституційного права) та Особливої частини (вивчення основ конституційного права окремих країн, які представляють різні правові системи або відіграють особливу важливу роль у сучасному світі (США, Бразилія, КНР та ін.). Нагадаємо у зв’язку з цим, що ще доре­волюційна російська наука виділяла дві частини у конституційному праві: загальну й особливу. Та і на юридичному фа­культеті Чернівецького університету у 30-х рр. проф. Г.Алек­сіану викладав конституційне право за подібною методикою.[2]

На жаль, в Україні навчальний курс конституційного права зарубіжних країн, який читається на юридичних факультетах, прийнято відносити до загальноосвітніх дисциплін. Вважається, що для майбутнього фахівця, працівника національних судових установ, органів прокуратури, внутрішніх справ, а також адвокатів знання конституційного права зарубіжних країн не має великого значення. Між тим, не можна не помітити того незаперечного факту, що знання основ конституційного права зарубіжних країн є не тільки елементом правової ерудованості, але і важливою складовою частиною високого правового професіоналізму. Без таких знань неможливі успіхи на ниві юриспруденції.