7.2. Теоретична концепція розвитку інформаційного законодавства

1. Суть концепцій

Специфічним предметом правового регулювання інформаційного законодавства пропонується визначити суспільні відносини, що скла­даються в процесі інформаційної діяльності суспільства, держави, реалізації права на інформацію в таких основних галузях, як по­шук, одержання, споживання інформації, її виробництво, переробка для формування інформаційних ресурсів; надання інформації, ство­рення і застосування інформаційних систем, інформаційних техно­логій; створення механізмів захисту інформації від несанкціонова­ного доступу (інформаційна безпека). Окреслені напрями визначають склад, структурну схему законодавства України у відповідній сфері, що на сьогодні складають спеціальні закони, підзаконні акти (укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України та ін.), окремі норми інших галузей законодавства.

Крім того, процес законотворення триває. Це дає правознавцям підстави говорити про існування в національній правовій системі окре­мої самостійної комплексної галузі — інформаційного законодавства.

Необхідно мати на увазі, що цивільне законодавство регулює май­нові відносини, які зумовлені використанням товарно-грошової фор­ми в суспільстві і пов'язані з ними особисті немайнові відносини.

Отже, предметом цивільно-правового регулювання є:

• майнові відносини, зумовлені використанням товарно-грошової форми в суспільстві;
• особисті немайнові відносини.

Майнові відносини, як відомо з теорії цивільного права, поді­ляються на три групи: відносини власності, відносини в галузі това­рообігу і майново-організаційні. Саме перші дві групи регулюються цивільним правом. Особисті немайнові відносини виникають у зв'яз­ку зі здійсненням особистих прав і поділяються на:

а) особисті немайнові відносини, пов'язані з майновими, що має
відношення до розглядаємого об'єкту — інформаційних сис-
тем, бо маються на увазі особисті права авторів творів в галузі
науки, літератури, наукових відкриттів і т. ін.;

б) особисті немайнові відносини, які виникають та існують неза-
лежно від майнових, тобто не пов'язані з ними.

Таким чином, визначаючи предмет правового регулювання у сфе­рі створення і використання програм, баз даних та інформаційних систем, слід говорити про суспільні відносини, що складаються у процесі діяльності суспільства, держави, реалізації права на інфор­мацію в таких галузях, як пошук, одержання, використання інфор­мації, виробництво, переробка для формування інформаційних ресур­сів; надання інформації, створення і застосування інформаційних технологій. Тобто, за змістом предмет правового регулювання, ство­рення і використання інформаційних систем збігається з загальноін-формаційним. Цей висновок відповідає і місцю інформаційних сис­тем в інформаційному законодавстві України.

Одною зі складних теоретичних і практичних проблем є проблема не тільки одночасного впливу права на весь об'єкт в цілому, але й проблема ефективного поєднання та синхронної дії норм, які від­носяться до різних галузей права в регулюванні єдиного процесу ін­формаційної діяльності суспільства, співвідношення диференційова­ного та інтегрованого підходів в такому регулюванні.

Для нормативного правового масиву в інформаційній галузі ха­рактерним є велика степінь диференціації правового впливу, як по­роджує відсутність «стику» норм різних галузей права, а іноді їх про­тиріччя, що призводить до розриву між окремими ланками механізму правового регулювання, не забезпечує необхідного правонаступницт-ва норм в його комплексному регулюванні.

Існує об'єктивна закономірність між предметом правового регу­лювання, методом і правовими засобами, які притаманні даному ме тоду. Якщо ж будь-який вид діяльності, в даному випадку діяль ність у галузі використання інформаційних систем, поєднує у соб] елементи, характерні для різних видів суспільних відносин, тоді й правове регулювання повинно трансформувати в собі особливості цих видів відносин або їх окремих елементів. При цьому, одначе, повинні враховуватись існуючі об'єктивні закономірності в поєд­нанні та взаємозв'язку норм різних галузей права, що застосовують­ся в сукупності для регулювання всього обсягу суспільних відносин уданій галузі.

Реалізація на практиці названих принципів дозволить забезпе­чити рівновагу у використанні норм різних галузей права, зробить правове регулювання інтегрованим.

2. Законодавство про інформаційні відносини у сфері авторського права

Аналізуючи законодавство у сфері створення та використання інформаційних систем, не можна обминути проблеми, вирішення якої знаходиться у сфері авторського права.

Не всі результати творчої діяльності у сфері інформатики отри­мали належну правову охорону. Зокрема, інформаційні системи та їх різновиди не мають досі належної цивільно-правової охорони. У науковій літературі обговорюються питання охорони авторським пра­вом багатьох нових видів творчої діяльності зі специфічними об'єк­тами, але до Проекту нового цивільного кодексу і у відповідні закони вони поки що не увійшли. Логічним результатом в зв'язку з цим є й те, що не вирішені питання про майнові права суб'єктів цих від­носин, не врегульовані і відносини немайнового характеру. Тому вва­жається вірним доповнити перелік об'єктів інтелектуальної влас­ності в Цивільному кодексі України і в Законі «Про авторське право і суміжні права», а також розробити самостійні статті або розділ, присвячені врегулюванню відносин, пов'язаних з творчістю при ство­ренні інформаційних систем. Можливо, достатнім буде наявність в Кодексі тільки відправних норм з питання охорони цього об'єкту, а всі важливі положення розробити в спеціальному законі.

Як вже підкреслювалось, інформаційну систему можна віднести до творів в галузі науки, а саме до таких, які перераховані у ст. 5

Закону України «Про авторське право і суміжні права» від 1994 ро­ку. Важливим завданням на сьогодні є необхідність забезпечення авторсько-правовою охороною інформаційної системи: збірники тво­рів, збірники звичайних даних, включаючи бази даних, інші скла­дові твори за умови, що вони є результатом творчої праці по добору, координації або упорядкуванню змісту без заподіяння шкоди охо­роні творів, що входять до них.

Попередньо проведені дослідження дають можливість з упевне­ністю вести розмову про виникнення нового об'єкта авторсько-пра­вового регулювання, про відповідність його ознак правовим озна­кам, що притаманні творам науки.

У зв'язку з цим, доцільно було б доповнити ст. 4 Закону термі­ном «інформаційна система» у такому тлумаченні: «Інформаційна система — сукупність інформаційних ресурсів і програмного забезпе­чення у формі, доступній для сприйняття машиною, функції якої забезпечуються інформаційними технологіями та інформаційними процесами.»

Зрозуміло, що поняття «інформаційна система» не поширюється на поняття «комп'ютерна програма» і «база даних», значення яких наведено в Законі.

Позитивним є те, що Законом охоплюється більшість об'єктів, про які велася розмова, говорячи про складові інформаційної сис­теми. До творів, що охороняються, відносяться комп'ютерні прог­рами, збірники звичайних даних, бази даних, операційні системи; а ст. 18 повністю присвячена питанню вільного відтворення програм. Без цих досліджень було б складно сьогодні вести мову про інфор­маційні системи.

Існує необхідність, можливо, дати визначення поняттям «інфор­маційні ресурси» і «програмне забезпечення», які існують в інших законодавчих актах, а також найбільш сучасному виду інформацій­них систем — експертним системам.

Разом з тим, може виникнути необхідність ведення поняття спе­ціальної (і, особливо, експертної) системи.

З урахуванням ряду особливостей нового об'єкту авторсько-пра­вового регулювання найбільш повно розкрити всі аспекти про­понується за допомогою спеціального закону про правову охорону інформаційних систем, включивши до нього такі розділи та поло­ження:

• Загальні положення, до яких включити основні понятті: відно­сини, які регулюються законом і пов'язані зі створенням, пра­вовою охороною та використанням інформаційних систем, на­дання інформаційній системі правової охорони як збірникам; об'єкт правової охорони; умови визнання авторського права; авторське право на інформаційні системи, як на збірники; строк дії авторського права; сфера дії даного закону;
• Виключні авторські права: авторство; особисті права; майнові права; передача майнових прав; майнові права на інформаційну систему, створену в порядку виконання службових обов'язків; право на реєстрацію;
• Використання інформаційних систем: використання інформа­ційних систем за договором з правоволодільцем; вільне відтво­рення; вільний перепродаж екземпляру інформаційної системи;
• Захист прав: порушення авторського права; захист прав на ін­формаційні системи; інші форми відповідальності.

Такий нормативний акт має розкрити суть практично всіх пере­рахованих положень, хоча для прийняття закону пропонуються до­даткові дослідження.

Стосовно всіх ускладнюючих питань, про які йшлося у поперед­ніх параграфах розділу, висновків, зроблених про можливість комп­лексного регулювання розглядуваного об'єкту за допомогою і автор­ського, і винахідницького права — на нинішньому етапі доцільно вести мову про авторсько-правову охорону з подальшим вивченням проблеми. Адже пункт 2 Закону «Про авторське право» вказує на те, що охорона авторським правом не поширюється на будь-які ідею, процедуру, метод, процес, концепцію, відкриття, винахід, корисну модель, промисловий зразок, знак для товарів і послуг, раціоналі­заторську пропозицію, звичайні дані, навіть якщо вони виражені, описані,пояснені, проілюстровані утворі тощо.

У даному переліку не наведені системи, і це не заважає говорити про системи (інформаційні та експертні зокрема) як про об'єкт і ав­торського і винахідницького права. Можна дивитися на ті ж інфор­маційні системи з погляду інформаційних технологій, в тому числі з використанням засобів обчислювальної техніки і зв'язку, що реалі­зують інформаційні процеси. І тоді це виявляється скоріше за об'єкт винахідництва, у випадку, якщо наявні всі ознаки — новизна або нове технічне рішення і т. ін.

Комплексне вирішення цього питання в майбутньому в межах нового інституту — єдине вірне рішення. І це далеко не останній об'єкт в інформатиці, проблеми і протиріччя якого можливо вирі­шити повноцінно, тільки ідучи шляхом комплексної охорони об'єк­тів інтелектуальної власності.

Слід зазначити, що твори науки, літератури, мистецтва, відкрит­тя, винаходи, промислові зразки та інші результати інтелектуально'] праці віднесені сьогодні до об'єктів права власності, тобто не лише результати творчої діяльності закріплені як об'єкти права інтелек­туальної власності, а й сама ця діяльність. Отже, законодавець ро­бить коло об'єктів права власності надзвичайно широким.

В результаті широкої дискусії були висловлені різні точки зору з цього приводу. Перша — породжена умовами, в яких автор визна­чається товароволодільцем, який відчужує за гроші свій твір, а пра­во власності проголошується «природним правом людини». Друга базується на тому, що не заперечуючи практичної необхідності та­ких підходів, підкреслює, що навіть коли ми говоримо про ринкові відносини, немає достатніх обставин для спроб підкреслити абсо­лютний характер даних прав на нематеріальні об'єкти розумової пра­ці, ототожнюючи їх з правом приватної власності на речі.

Однак, як вже підкреслювалось, найбільш прийнятною є пози­ція, яка стверджує, що результати творчої праці, які охороняються правом, мають свою специфіку і не можуть безпосередньо кваліфі­куватися як звичайні об'єкти права власності, як це відбувається у випадку аналогічного права на тілесні продукти людської діяльності або природні об'єкти.