5.4. Судовий порядок захисту прав на об'єкт інтелектуальної власності

1. Цивільно-правові способи захисту прав

Законодавство у сфері охорони інтелектуальної власності надає потерпілим досить широкий спектр способів захисту. Так, власники прав на об'єкти інтелектуальної власності мають право вимагати від порушника:

•  визнання прав власника шляхом звернення з такою вимогою до суду, який повинен офіційно підтвердити наявність або відсут­ність даного права. Це є необхідною передумовою застосування інших передбачених законодавством способів захисту.

Цей спосіб захисту прав більшою мірою стосується захисту ав­торських і суміжних прав, оскільки виникнення самого права на об'єкти промислової власності, а також на сорти рослин і топографії інтегральних мікросхем залежить від їх державної реєстрації і для підтвердження цього права в суді не потрібно особливих підстав;

•   відновлення становища, що існувало до порушення права. За­стосовується у тих випадках, коли порушене право внаслідок правопорушення не припиняє свого існування і може бути ре­ально відновлене шляхом усунення наслідків правопорушення;

•   припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушенню. Застосовується в поєднанні з іншими спосо­бами захисту (наприклад, стягненням збитків) або самостійно. Прикладами реалізації цього способу захисту прав можуть бу­ти: накладення заборони на випуск твору в світ; заборона по­дальшого розповсюдження твору; накладення заборони на неза­конне виготовлення запатентованої продукції або незаконне виробництво продукції запатентованим способом; припинення подальшого незаконного використання знака для товарів і по­слуг, а також вимога про вилучення з товару або упаковки то­варного знака, що незаконно використовується тощо;

•   відшкодування збитків, включаючи втрачену вигоду; стягнен­ня незаконно отриманого доходу замість відшкодування збит­ків; виплату компенсації, що визначається судом, у сумі від 10 до 50 000 мінімальних розмірів заробітної плати, встановлених законодавством України, замість відшкодування збитків абс стягнення доходу.

Під збитками розуміються витрати, понесені особою, право якої порушене, втрата або пошкодження її майна, а також доход, який ця особа могла б отримати за звичайних умов обороту, якби її праве не було порушене (втрачена вигода).

Якщо особа, що порушила право, отримала внаслідок цього до­ходи, потерпілий має право зажадати відшкодування, нарівні з ін­шими збитками, втраченої вигоди в розмірі не меншому, ніж сума таких доходів.

Визначення розміру збитків у справах, пов'язаних із захистом прав на об'єкти інтелектуальної власності, незмінно вимагає від по­зивача, що виграв справу, як перший крок визначитися, чи буде він ставити питання про понесені збитки або виявляти суму доходів. Ці два варіанти є зрозуміло, взаємовиключними, оскільки, вибрав­ши варіант визначення доходу, позивач сприймає дії відповідача як власні. Вибір варіанта в кожному випадку залежить від фактів. Іноді чинник часу може відігравати суттєву роль, і судовий розгляд щодо встановлення відповідальності виявляє досить фактичного матеріа­лу, щоб дати змогу позивачеві швидко зважитися на визначення до­ходу. Іноді буває так, що відповідачеві вдається забезпечити продаж спірного виробу в значно більших обсягах, ніж це зміг би зробити сам позивач. У таких випадках для позивача вигідніше вибрати ва­ріант визначення доходу, ніж провести інші розслідування. Однак звичайно позивач, що виграв справу, клопочеться про проведення розслідування щодо понесених збитків. У такому випадку в склад­них справах позивач може зіткнутися з необхідністю нового судового розгляду, такого ж ґрунтовного, як і під час встановлення відпо­відальності. З цієї причини завершені справи щодо порушення прав на об'єкти інтелектуальної власності рідко доходять до повного роз­слідування, що стосується понесеного збитку. Вони звичайно улаго­джуються, як тільки встановлюється відповідальність за порушення.

Оцінка розміру збитків у справах з порушення прав на об'єкти інтелектуальної власності може варіюватися залежно від процедур судочинства. Комерційна діяльність під чужим ім'ям і порушення товарного знака можуть розглядатися одночасно, як і справи з па­тентів на винаходи і промислові зразки. Немає єдиного правового погляду на те, який підхід до визначення збитків, що виникають внаслідок порушення прав, є правильним. Щодо справ, пов'язаних з авторським правом, є спеціальні законодавчі положення. Однак загальноприйнятої процедури або формули для оцінки понесених збитків не існує. Відомо, що збитки в будь-якій з цих сфер дуже важ­ко оцінити точно, і тому суди розумно взяли це до уваги, відмовив­шись встановлювати загальні правила.

Поширеним підходом в оцінці збитків є оцінка на основі формаль­но умовної ліцензії: така ситуація виникає, наприклад, у тому ви­падку, коли сторони є конкурентами, і в основному характерна для справ, пов'язаних з патентами на винаходи і промислові зразки. Збитки, понесені в зв'язку з порушеннями, допущеними в мину­лому, визначаються з урахуванням відрахувань за право користу­вання об'єктом інтелектуальної власності щодо кожного контра-фактного виробу. Але в цьому випадку виникають проблеми, особливо якщо позивач ніколи б насправді не погодився видати ліцензію. Цей підхід може використовуватися також у разі порушення прав на об'єкти інтелектуальної власності. Інший, ще важчий для доказу шлях — це розгляд обсягу збуту продукції, втраченого позивачем. У цьому випадку позивач має право на весь втрачений доход від збу­ту цієї продукції.

Якщо одночасно з порушенням майнових прав були порушені осо­бисті немайнові права потерпілого (наприклад, порушене право ав­торства на винахід, який у той же час є і власником прав на цей вина­хід), він може зажадати майнової компенсації за заподіяння йому морального збитку, розмір якого визначається судом.

У разі використання чужого твору без договору з власником ав­торського права і суміжних прав, недотримання умов використання творів та об'єктів суміжних прав, порушення особистих і майнових прав власники авторського права і суміжних прав можуть подати позов до суду, арбітражного суду або третейського суду про віднов­лення порушених прав шляхом публікацій у пресі про допущене по­рушення, внесення відповідних виправлень або іншим способом.

Суд, арбітражний суд має право ухвалити рішення або визна­чення про заборону випуску твору, виконання постановки, фоно­грами, передачі в ефір і по проводах, про припинення їх поширення, про вилучення, конфіскацію всіх примірників твору або фонограм та

обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтво­рення, якщо буде достатньо даних про порушення авторського пра­ва і суміжних прав.

Суд, арбітражний суд може ухвалити рішення про знищення або відчуження всіх примірників твору або фонограми, відносно яких встановлено, що вони були виготовлені або поширені з порушенням виняткових прав власників авторського права і суміжних прав. Це стосується всіх кліше, матриць, форм оригіналів, магнітних стрічок, фотонегативів та інших предметів, за допомогою яких відтворюють­ся примірники твору, фонограми, програми мовлення, а також мате­ріалів та обладнання, що використовувалися для їх відтворення.

Ці способи захисту прав не вичерпують собою всіх можливих за­ходів, до яких може вдатися потерпілий для захисту своїх прав на об'єкти інтелектуальної власності та інтересів, що охороняються законодавством. До таких способів можна віднести такі вимоги:

•   про припинення або зміну правовідносин. Наприклад, авторсь­кий або ліцензійний договір може бути припинений достроко­во на вимогу автора або власника прав у зв'язку з порушенням умов договору іншою стороною;

•   про визнання недійсним не відповідного законодавству ненор­мативного акта органу державного управління або місцевого органу державної влади. Це означає, що особа, права якої по­рушено виданням зазначеного адміністративного акта, має пра­во на його оскарження в суді без будь-яких додаткових вказівок законодавства з цього питання. При цьому потрібно врахову­вати лише дві обставини: по-перше, порушене право повинне мати цивільний характер і, по-друге, адміністративний акт, ще має підзаконний характер, повинен бути противоправним з точ­ки зору його відповідності чинному законодавству (наприклад, прийнятий не уповноваженим на це органом).

У тих випадках, коли права на об'єкт інтелектуальної власності використовуються на договірній основі, захист прав здійснюється передусім за допомогою заходів, передбачених сторонами в договорі на передачу цих прав.

Як правило, власник порушених прав на об'єкти інтелектуаль­ної власності може скористатися не будь-яким, а цілком конкрет­ним способом захисту своїх прав. Досить часто спосіб захисту пору­шених прав або прямо визначається спеціальною нормою закону, або випливає з характеру вчиненого правопорушення. Частіше за все власнику прав на об'єкти інтелектуальної власності надається мож­ливість певного вибору серед потенційних способів захисту прав. На­приклад, якщо внаслідок порушення прав потерпілому заподіяно збитки, він має право на свій розсуд або зажадати їх відшкодування в повному обсязі, або стягнути на свою користь доход, отриманий порушником внаслідок порушення прав, або зажадати виплати йо­му компенсації в межах, установлених законодавством.

Розглянемо тепер цивільно-правові способи захисту прав авторів об'єктів інтелектуальної власності (авторів винаходів, корисних мо­делей, промислових зразків, голографій інтегральних мікросхем, раціоналізаторських пропозицій тощо).

Порушення прав авторства виражається у привласненні резуль­татів чужої творчої праці і спробі видати ці результати за власну розробку. Частіше за все таке порушення пов'язане з порушення­ми інших прав, зокрема права на отримання охоронного документа, права на винагороду і т. ін., оскільки на праві авторства базують­ся всі інші права розробників. Іноді право авторства порушується в чистому вигляді. Звичайно це відбувається, коли об'єкт інтелекту­альної власності створюється у співавторстві. Виключення з числа співавторів осіб, які брали творчу участь у створенні об'єкта інте­лектуальної власності, подання заявки на видачу охоронного доку­мента від свого імені лише одним із співавторів, включення до скла­ду співавторів осіб, які подавали лише технічну допомогу в створенні об'єкта інтелектуальної власності, є найбільш типовими видами по­рушення права авторства.

Цивільно-правовий захист права, що розглядається, здійснюєть­ся шляхом подання позову до суду про визнання права авторства або навпаки, позову про виключення конкретних осіб з числа співавторів.

Право авторів об'єктів інтелектуальної власності на подання за­явки на видачу охоронного документа може бути порушене будь-якою особою, яка претендує на отримання прав власника охорон­ного документа без достатніх для того підстав. Наприклад, особа, якій став відомий творчий задум автора, подає заявку на видачу охо­ронного документа від свого імені. Незалежно від того, коли вияв­лено даний факт — до чи після видачі охоронного документа на цей

об'єкт інтелектуальної власності, засобом захисту є судовий позов про припинення незаконних дій особи, що претендує на отримання охоронного документа, або про визнання виданого охоронного доку­мента недійсним.

У тих випадках, коли відповідно до законодавства право на отри­мання охоронного документа належить не автору, а його роботодав­цеві, останній зобов'язаний виплатити автору винагороду в розмірі і на умовах, визначених угодою сторін. Якщо сторони не можуть дійти згоди або роботодавець відмовляється від укладення такої уго­ди чи не виконує умов цієї угоди, автор має право звернутися до суду з позовом про примушування роботодавця до виконання прийнятих ним зобов'язань.

У судовому порядку розглядаються спори про авторство на раціо­налізаторські пропозиції, про винагороду за їх використання, а та­кож усі інші спори, що виникають у зв'язку з рацпропозиціями, за винятком випадків, коли вирішення тих або інших спорів віднесено законодавством до компетенції адміністративних органів.

Застосування цивільно-правових санкцій за порушення прав на об'єкти інтелектуальної власності можливе у межах загального тер­міну позовної давності, тобто протягом трьох років з дати, коли влас­ник прав дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Позов подається відповідно до загальних правил підсудності за місцем проживання відповідача або за місцем знаходження ор­гану управління юридичної особи.

2. Карна відповідальність за порушенння прав

Поряд із заходами цивільно-правового захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності чинним законодавством передбачена та­кож карно-правова відповідальність. Так, незаконний випуск під своїм ім'ям або привласнення авторства на чужий твір науки, літе­ратури або мистецтва, а також незаконне відтворення або розпов­сюдження такого твору визнається карним злочином. Об'єктом та­кого злочину є не всі авторські і суміжні права, що охороняються законодавством, а лише право авторства, а також право на вико­ристання твору, тобто сукупність правомочностей майнового харак­теру, що належать володільцям авторських і суміжних прав. Такий злочин карається штрафом від 50 до 120 мінімальних розмірів за­робітної плати або виправними роботами на термін до двох років.

Привласнення авторства на чужі відкриття, винахід, корисну модель, промисловий зразок або раціоналізаторську пропозицію чи розголошення без згоди автора змісту винаходу, корисної моделі або промислового зразка до їх офіційної публікації карається штрафом до ЗО мінімальних розмірів заробітної плати або виправними робо­тами на термін до двох років.

Привласнення авторства означає, що особа, яка не брала творчої участі в створенні об'єкта інтелектуальної власності, видає себе за автора цього об'єкта, створеного іншою особою або особами.

Під розголошенням змісту об'єкта інтелектуальної власності до його офіційної публікації розуміються будь-які дії, пов'язані з поши­ренням відомостей про цей об'єкт, які можуть привести до втрати ним охороноспроможності або інших негативних наслідків.

Притягнення порушника до карної відповідальності за дії, що розглядаються, можливе лише за позовом потерпілого. Позов пода­ється до суду і в ньому зазначається, коли, ким і де вчинено проти­правну дію, в чому конкретно вона виявилася і чим підтверджується прохання потерпілого про притягнення порушника до карної від­повідальності.

Законодавство України передбачає також карно-правові санкції за незаконне посягання на комерційну таємницю. Передбачається два, хоч і близьких, але порівняно самостійних, склади злочину, пов'язані з незаконним отриманням і незаконним розголошенням відомостей, що становлять комерційну таємницю.

Карним злочином є незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю (промислове шпигунство), якщо це заподіяло значні матеріальні збит­ки суб'єкту підприємницької діяльності. Цей злочин вважається за­кінченим у момент вчинення зазначених вище дій, незалежно від отриманого результату. Як міра покарання передбачається штраф у розмірі від 300 до 500 мінімальних розмірів заробітної плати або по­збавлення волі на термін до трьох років.

Злочином є також умисне розголошення комерційної таємниці без згоди її власника особою, якій ця таємниця відома в зв'язку з професійною або службовою діяльністю, якщо воно вчинене з ко­рисливою або іншою особистою метою і заподіяло значних матері­альних збитків суб'єкту підприємницької діяльності. До таких осіє належать, зокрема, працівники самого власника комерційної таєм ниці, посадові особи та інші працівники державних та інших орга нізацій, які на порушення своїх службових обов'язків розголосилі подібні відомості.

Злочином вважаються тільки такі дії, які вчинені з прямим на­міром з метою особистого збагачення або іншою особистою метою. Якщо відомості, шо становлять комерційну таємницю, розголошене через необережність, це не є кримінальне карним діянням і може по­тягти за собою застосування до таких осіб лише цивільно-правових санкцій і заходів дисциплінарного характеру. Такий злочин кара­ється штрафом у розмірі до 50 мінімальних розмірів заробітної пла­ти або позбавленням волі на термін до двох років, чи виправними роботами на термін до двох років, або позбавленням права займати відповідні посади чи займатися відповідною діяльністю на термін до трьох років.

Притягнення до карної відповідальності конкретних винуватців злочину не виключає заявлення потерпілими цивільно-правових ви­мог про відшкодування заподіяних збитків.

Особливо потрібно наголосити на захисті прав інтелектуальної власності на митному кордоні України. Стаття 74 Митного кодексу України говорить про те, що товари та інші предмети, виготовлені з порушенням прав інтелектуальної власності, не можуть як імпор­туватися, так і експортуватися через митний кордон України. Про це також говорить законодавство України про зовнішньоекономічну діяльність і спеціальне законодавство України про охорону прав на об'єкти інтелектуальної власності.

У всіх таких випадках володілець прав може звернутися з позо­вом до суду про запобігання порушенням своїх прав на об'єкт інте­лектуальної власності.

3. Процедура вирішення спорів

Судовий захист прав громадян, у тому числі авторів, винахідни­ків, патентовласників та інших осіб, діяльність яких пов'язана із об'єктами інтелектуальної власності, — найбільш демократична й досконала форма захисту суб'єктивного права. Судова процедура забезпечує дотримання рівності сторін і незалежність органу, що розглядає справу, від відомчих інтересів. Захист прав учасників спо­ру зумовлений дотриманням процесуальних гарантій, встановлених процесуальними кодексами. Однак процедура має і негативні сто­рони: тривалість розгляду спору і додаткові судові витрати.

У світовій практиці прийнята в основному судова процедура роз­гляду справ про порушення прав на об'єкти інтелектуальної влас­ності. Питання, що розглядаються в ході цих процесів, належать де загальноцивільних відносин і успішно вирішуються в рамках про­цедури в судах загальної юрисдикції. Навпаки, вирішення спорІЕ про кваліфікацію об'єктів інтелектуальної власності (наприклад ви­находів) зачіпає не тільки юридичні, а й складні технічні питання, які найбільш кваліфіковано можуть вирішити фахівці в конкретній сфері техніки, а не юристи. Цим зумовлене використання адміністра­тивної процедури для вирішення спорів про кваліфікацію об'єкта інтелектуальної власності.

У більшості країн під час розгляду спорів про кваліфікацію об'єк­тів інтелектуальної власності в судовому порядку використовується загальноцивільна процедура в судах загальної юрисдикції. Однак у ряді країн сформувалася система таких правовідносин у сфері охо­рони інтелектуальної власності, правове регулювання яких немож­ливо забезпечити лише засобами цивільного, карного та адміністра­тивного процесуального права. Це вимагає спеціальної процесуальної форми. Так, у Німеччині та ряді інших країн ця форма реалізується в процедурі вирішення спорів у спеціалізованих судах, призначених для вирішення спорів, шо виникають у ході правовідносин, що сто­суються об'єктів інтелектуальної власності.

Обґрунтованість виділення для розгляду спорів у сфері охорони інтелектуальної власності спеціалізованого суду підтверджує світо­вий досвід. Це дає змогу використовувати досвід їх вирішення, об'єд­нати знання юристів і фахівців в окремих сферах техніки і в цілому організувати швидкий, кваліфікований і справедливий розгляд.

Правила процедури визначають, коли і яким чином повинен вжи­ватися кожен захід. Ці правила звичайно дають суду широкий вибір з тим, щоб сторони, які беруть у ньому участь, могли найкращим чином викласти свою точку зору. Звичайно правила процедури вста­новлюють терміни для завершення кожного процедурного заходу. У рамках загального права правила процедури вимагають від кож­ної сторони (позивача і відповідача) повідомляти іншу сторону пре кожний захід, що вживається, і подавати суду доказ того, що повідом­лення було зроблене. Якщо у зв'язку з позовом до процесу залучене третю сторону, то аналогічне правило застосовується і до неї. Зви­чайно правила процедури передбачають також можливість відхилен­ня віл правил з тим, щоб дати змогу сторонам викласти свою точку зору відповідним чином. Наприклад, може знадобитися продовження терміну, якщо подавець позову не може дати необхідні вказівки вчас­но. Звичайно застосовуються також правила, які змушують сторони діяти під загрозою того, що їх справа може бути припинена. У кож­ному конкретному випадку суд вирішує, можливе чи ні якесь від­хилення від процедури. Згідно з нормами процесуального загального права клопотання про дозвіл конкретного відхилення від процедури подається до суду в письмовій формі одночасно з підтвердженими доказами, а відповідне повідомлення надсилається іншій стороні. Інша сторона може погодитися або може стати перед судом і висту­пити із запереченням проти клопотання.

Термін «доказ», що застосовується в судочинстві, означає те, ще може бути подано суду для встановлення фактів. «Наприклад, кра­щим доказом того, що якась особа є власником даного патенту на винахід, є поданий винахідником документ про передачу права на винахід юридичній або фізичній особі, відповідним чином зареєстро­ваний в патентному відомстві, що є для суду «прямим» доказом. Як­що такий документ втрачено, заява свідка про те, що він(вона) бачи­ли, як винахідник підписував документ про передачу прав, може виявитися достатнім. Це буде вторинним доказом. Якщо такий до­кумент є, він повинен бути поданий суду. Якщо його немає, то по­трібно вдатися до іншого способу.

Розрізнюють три форми доказів: «документальний доказ» — до­каз, що подається у письмовій формі або у формі будь-якого доку­мента, «речовий доказ» — доказ, що існує у вигляді предметів, а не їх описів, і «показання свідків» — усне свідчення експерта.

Якщо можна, всі докази повинні подаватися в письмовій формі. Усні свідчення, у разі їх наявності, звичайно записуються дослівно і розмножуються для розгляду їх офіційними особами, однак якщо запитується дозвіл на давання усного показання свідка, він звичай­но надається.

Як правило, заяви, які подають сторони, приймаються як досто­вірні, якщо тільки вони не є непідтвердженими або не оспорюються. В іншому разі суд може запитати подальші докази. У разі подання усних свідчень відповідна сторона або свідок, що дає показання, по­винні бути готові до того, що вони можуть бути піддані допиту про­тилежною стороною або судом.

4. Судові справи з порушення прав

4.1. Порушення патенту на винахід

Першим завданням суду в будь-якій справі, пов'язаній з пору­шенням патенту, є точна оцінка обсягу прав. Це вимагає від суду тлумачення патентного опису. Загалом не допускається викорис­тання свідчень експертів для тлумачення слів, що мають загально­прийняте значення в звичайній мові. Єдиним винятком є випадки, коли застосовуються технічні терміни, щодо яких суд може запи­тати технічне роз'яснення. При розгляді формули винаходу не до­пускається звертатися до тексту опису винаходу, намагаючись піді­гнати загальноприйняте значення слів літературної мови так, щоб «підловити» порушення. Насправді першим завданням суду при тлумаченні опису винаходу є його розгляд без урахування передбачу­ваного порушення або так званого «попереднього рівня техніки».

Наступне завдання, що постає перед судом, є практичним: роз­глянути передбачуване порушення і вирішити чи підпадає воно під той обсяг домагань, який був встановлений судом. Часто це буває нелегко, особливо тоді, коли відповідач отримав хорошу консуль­тацію. Саме в цих випадках часто вдаються до свідчень експерта. Більше того, у справах, пов'язаних з порушенням патенту, необ­хідним буває проведення експериментів для доказу факту порушен­ня, причому тягар доказу лежить завжди на позивачі.

Звичайна аргументація відповідача у справі про порушення по­лягає в тому, що передбачуване порушення просто не підпадає під обсяг охорони спірного патенту. Проте набагато важливішим, ніж вищезгадана аргументація, часто буває зустрічний позов з вимогою про анулювання патенту. Як і у випадку з порушенням товарного знака, є ряд правових підстав, посилаючись на які відповідач може спробувати оспорити дійсність патенту. Так, відповідач може по­слатися на популярність винаходу, виходячи з попереднього рівня техніки, тобто відсутність новизни, на очевидність винаходу, на недос­татність або неповноту опису винаходу для його впровадження, а також на те, що патент був отриманий шляхом введення в оману або спотворення фактів чи його було протиправне запозичено з ін­шого патенту.

4.2. Порушення авторських і суміжних прав

Першою з дій, на яку накладається обмеження відповідно до ав­торського і суміжних прав, є «відтворення». Під відтворенням вза­галі розуміється право на виготовлення копій даного твору, причому виготовлення навіть однієї копії є порушенням. Відтворення не ви­значається в жодному з нормативних актів, але його значення, ймо­вірно, дуже близьке до «копіювання.». Що є копією, а що ні, це пи­тання встановлення факту і ступеня збігу. Якщо копія не є точною, суд повинен розглянути ступінь схожості, маючи на увазі, шо для виникнення порушення повинен мати місце такий ступінь схожості, який дає підстави сказати, що передбачувана підробка є копією або відтворенням оригіналу, іншими словами, зберігає його найважли­віші ознаки й сутність.

Суттєвим є причинний зв'язок між твором, що охороняється ав­торським правом, і передбачуваною підробкою, який слугеє основ­ною відмінністю між охороною, що надається патентом, який надає повну монополію. Позивач повинен довести, що відповідач прямо або непрямо зробив копію з його роботи, на яку він має авторські права. Він повинен показати, що існуючий причинний зв'язок є по­ясненням схожості між двома роботами. Якщо, наприклад, обидві роботи були скопійовані із загального джерела або їх результати бу­ли досягнуті незалежно, то порушення не має місця.

Обов'язок суду — оцінити, виходячи з причинного зв'язку, чи скористався відповідач надто вільно частиною роботи або твору ін­шого автора. З урахуванням того факту, що авторське і суміжні пра­ва охороняють не ідеї (що може бути або не бути власне предметом патенту на винахід), а швидше спосіб, за допомогою якого ці ідеї виражено і сформульовано, суд для збереження балансу завжди по­винен виявляти обережність, щоб не надати позивачеві «патентну охорону на 50 років» під прикриттям авторського або суміжних прав. Зазначені два види охорони мають суттєві відмінності.

З урахуванням вищесказаного зрозуміло, що найбільш очевид­ний спосіб захисту — це твердження, що твір, який оспорюється, був створений незалежно. Аргументами захисту можуть бути твер­дження:

•   за наявності деякого копіювання суттєва частина спірної роботи не була запозичена;

•   дана робота не є об'єктом охорони авторського і суміжних прав;

•   інші правові аргументи, наприклад, такі, як добросовісні ділові відносини або використання творів з метою освіти.

4.3. Порушення товарного знака і комерційна діяльність під чужим ім'ям

Ці поняття взаємопов'язані. Якщо в якійсь справі має місце пору­шення зареєстрованого товарного знака, позивач звичайно висуває також обвинувачення у здійсненні комерції під чужим ім'ям. Істо­рично дії щодо утримання відповідача від видачі його товарів за то­вари позивача були узагальненою формою дій, спрямованих на при­пинення порушень товарного знака. Коли наприкінці минулого сторіччя уперше з'явилася можливість реєстрації товарних знаків, виникла відмінність між двома цими порушеннями. Незважаючи на співіснування цих двох форм позовів, торгівля під чужим ім'ям ні­коли не зникала і не йшла в небуття.

Порушення товарного знака являє собою правовий делікт, що виникає внаслідок реєстрації товарного знака в Державному патент­ному відомстві. Природно, товарні знаки можуть бути зареєстровані тільки після того, як встановлено, що вони задовольняють особ­ливим умовам згідно із законодавством. Реєстрація передбачає роз­гляд таких питань: яка розрізнювальна здатність знака, що пропо­нується; чи є він вигаданим словом; чи стосується він безпосередньо характеру або якості товарів і послуг, відносно яких запитується реєстрація; чи є він географічним зазначенням; чи є він прізвищем тощо.

Доказ володіння товарним знаком звичайно приймається у ви­гляді належним чином завіреної копії свідоцтва про реєстрацію то­варного знака. Однак копія свідоцтва повинна бути ретельно вивче­на з метою отримання як мінімум відомостей про нижченаведене:

•  про знак і точний спосіб його подання;

•   про товари і послуги, відносно яких було здійснено реєстрацію;

•   про ім'я і відомості про власника;

•   про дату реєстрації.

Важливою відмінністю між позовом у справі про порушення то­варного знака і у справі про комерційну діяльність під чужим ім'ям є те, що при комерційній діяльності під чужим ім'ям суттєвою є необ­хідність доказу позивачем наявності у нього високої репутації, а при порушенні товарного знака цього не потрібно. Реєстрація може мати місце до того, як товарний знак придбає репутацію за допомогою йо­го фактичного використання. Для забезпечення реєстрації досить, щоб знак мав розрізнювальну здатність і у позивача був добросо­вісний намір використати його як товарний знак для зазначених товарів і послуг. Зареєструвавши свій знак, власник має право пере­слідувати порушників, не несучи кожного разу затрат на доведення своєї фактичної торгівельної репутації. Це є головним досягненням, що зробило охорону репутації фірми ефективнішою на основі реє­страції.

Комерційна діяльність під чужим ім'ям може відбуватися з вико­ристанням товарного знака, фірмового найменування або стилю, що використовується для надання товарів і послуг, або зовнішнього оформлення, наприклад, шляхом додання до виробу того, що надає йому відмітного зовнішнього вигляду, — колір, форму, упаковку. За своєю суттю, комерційна діяльність під чужим ім'ям є протиправною дією — привласненням переваг ділової репутації або престижу (good­will ) іншого.

Будь-яке неправдиве подання, розраховане на заподіяння збит­ків іншій стороні в її торгівлі або підприємницькій діяльності, може дати підставу для позову у справі про комерційну діяльність під чу­жим ім'ям. Але в кожному випадку позивач повинен з'ясувати дві обставини, перш ніж він може розраховувати на успіх:

•   по-перше, чи має він законні права відносно монополії, іншими словами, він повинен показати, що володіє винятковим правом на особливу назву для своїх товарів або особливе оформлення, або особливий спосіб торгівлі і,

•   по-друге, позивач повинен подати доказ того, шо відповідач пору­шив ці права, продаючи товари під даним ім'ям або в певному оформленні, які спроможні привести до того, що споживачі можуть купувати товари відповідача, вважаючи, що це товари по­зивача. Слід зазначити, що другу обставину немає сенсу вста­новлювати, поки і якщо позивач не встановив наявність першоі обставини.

4.4. Порушення прав на промислові зразки

Права на промислові зразки по суті аналогічні з правами на вина­ходи і є монопольним правом з обмеженим терміном дії.

Об'єктом зареєстрованого промислового зразка є те, що сприй­мається візуально у виконанні виробу, за винятком характеристик, які є функціональними. Подібно до винаходу промисловий зразок повинен бути витлумачений судом до розгляду питань його пору­шення і справжності. За своєю суттю вся процедура оцінки в цьому випадку здійснюється візуально, тобто очима членів суду. Необхід­ність в інших даних на доповнення до візуальної оцінки виникає в рідкісних випадках.

Крім очевидних аргументів на свій захист, покликаних свідчити, «що даний виріб не підпадає під обсяг охорони даного зразка, від­повідач незмінно подає зустрічний позов про анулювання патенту на промисловий зразок. Як і у випадку з патентами на винаходи, він може аргументувати свої дії відсутністю новизни, що є фундаменталь­ною вимогою конкурентноспроможності зразка з точки зору поперед­нього рівня техніки. Відповідач може також оспорювати промисло­вий зразок, на відміну від винаходу, доводячи, що він визначається функцією, яка ним виконується, або включає характеристики форми чи конфігурації, які випливають з функції.