7.6. Шляхи формування і розвитку законодавства України у сфері інформаційних відносин

1. Розвиток законодавства України у сфері інформатизації

Друга половина XX та початок XXI століття характеризується по­ширенням масштабів наукових досліджень, утворенням засобів елект­ронно-обчислювальної техніки, прогресивним зростанням обсягу нової інформації. Виявилось, що останнє десятиріччя XX століття породило стільки інформації, скільки накопичилося за попередні 2000 років. Цілком зрозуміло, що жодній людині не під силу пізнати всі опубліковані факти, що стосуються тієї чи іншої проблеми. Це може призвести до дублювання досліджень і розробок, втрати часу, невиправданих економічних витрат.

У літературі звертається увага на те, що природні ресурси України чималі, навіть за світовими масштабами. Проте входження країни до загальноєвропейського світового процесу тільки за рахунок при­родних ресурсів сьогодні практично неможливе.

Тому необхідно вирішити багато важливих завдань для того, щоб досягти високого соціально-економічного рівня конкурентоздатнос-ті інформаційної продукції. Серед найбільш актуальних — усвідом­лення значення систематизації та розробки способів економічно ви­гідної реалізації інформаційних ресурсів, а також форм, методів і засобів регулювання інформаційного потоку, спрямованого з-за кор­дону і за кордон.

Відсутність координації інформаційних ресурсів і механізму вклю­чення до господарського обігу призводить до економічних втрат.

Сьогодні є підстави стверджувати, що у світі склався ринок нау-ковомісткої інформації, ефективний обмін якої дає змогу різним краї­нам вирішувати завдання розвитку на основі міжнародної спеціа­лізації, купівлі-продажу інформації. Для виходу України на цей ринок і поліпшення структури як експорту, так і імпорту необхідно здійснити ряд заходів як законодавчого, так і централізованого ор­ганізаційного характеру. Насамперед це стосується стимулювання інформаційного експорту через митні тарифи і ліцензування, меха­нізм пільг та його полегшений порядок.

2. Першочергові завдання створення інформаційного ринку в Україні

Не слід очікувати, що інформаційний ринок утвориться самостій­но і сам виробить цивілізовані правила взаємовідносин партнерів. Країна, перебуваючи у складному економічному стані, не може до­зволити собі і надалі втрачати інформаційний ресурс, який безумовно є головним засобом розвитку будь-якої країни.

Вище зазначене свідчить про необхідність у вирішенні першочер­гових проблем:

• формування законодавчої і нормативної бази, яка б регламен­тувала експортно-імпортний інформаційний обмін на комер­ційній підставі;
• розробки гнучкого механізму цивілізованої реалізації прав фі­зичних та юридичних осіб на інформаційні ресурси внутрішньо­го ринку;

• розробки критеріїв та методів оцінки інформаційного ресурсу;
  • розробки і реалізації системи організаційних заходів до охорони й захисту інформаційних систем.

Розв'язання зазначених проблем є вирішенням комплексного зав­дання щодо розробки та реалізації регулювання ринку інформацій­них ресурсів.

На думку фахівців, XXI сторіччя — це сторіччя індустрії інфор­мації та активного переходу країн до безпаперової технології. Го­ловним товаром стане інформація.

Розвиток інформаційних систем є закономірним наслідком нау­ково-технічного прогресу, розширенням сфери інтелектуальної діяль­ності людства.

У зв'язку з цим слід зазначити, що традиційний підхід до науково-технічного прогресу взагалі орієнтований на послідовність: наука — техніка — виробництво. Наука породжує ідеї, техніка є їх матері­альним втіленням, а виробництво становить сферу промислової реа­лізації науково-технічних досягнень на реальний продукт. Таким чином, кожна з цих ланок є відносно самостійною і виконує специ­фічну роль.

Зрозуміло, що провідна роль в організації творчої діяльності вче­них, авторів і винахідників, а також у визначенні напрямів дослі­джень і забезпеченні науково-технічного прогресу належить державі. Саме на державу покладається завдання щодо створення найсприят­ливіших умов для розвитку науки, техніки, виробництва шляхом розробки відповідної економічної і правової бази.

Вочевидь, що єдина загальнодержавна система керування нау­ково — технічним прогресом не змогла спрогнозувати заздалегідь соціально-економічного стану, в якому опинилася зараз країна. Між тим, нове знання виникає внаслідок протиріч, головним з яких є конфлікт між теорією і практикою, що означає наявність супе­речностей, а це в свою чергу викликає настання кризи. Зрозуміло, що за цих умов потрібна інша система поглядів, новий стиль мис­лення, інший підхід.

Монополія державних підприємств, яка існувала до 90-х років XX століття винищила конкуренцію, а відсутність внутрішнього ринку на промислові вироби призвела до того, що нові та перспек­тивні результати інтелектуальної діяльності, особливо перспективні технології, які вважають самим вигідним і престижним продуктом світу, позбавилися статусу товару.

Стосовно продажу технологій зарубіжним партнерам, слід зазна­чити, що за ЗО років Україна продала лише 4 тис. ліцензій, в той час як Японія продає в середньому 2 тис. і одержує понад 50 млн ієн що­річно.

Повільне впровадження ринкових принципів у сфері науки і тех­ніки спричиняє знецінення інтелектуальної творчої праці. На думку більшості авторів, єдиний, поступовий, взаємообумовлений їх роз­виток можливий лише тоді, коли саме сфера товарного обміну, тобто ринок, буде мати в них потребу.

3. Поява нових видів наукової діяльності у сфері інформаційних відносин

Вочевидь, що накопичення знань в інформаційній сфері, поши­рення спеціалізації породжує новий вид наукової діяльності — ін­форматику. На думку деяких авторів, сьогодні обмін інформацією здійснюється переважно за принципом вільного ринку: інформація, науково-технічні дані характеризуються як товар. Однак, в останній час стала помітною тенденція до розгляду інформатики як міжна­родного ресурсу. Розробка нових принципів у даній сфері могла б ста­ти важливим внеском до створення нового комплексу правових норм.

Інформатика виконує роль засобу забезпечення суспільних по­треб. Проте специфічність її теоретичних основ, що застосовуються на принципі єдиного підходу до різноманітних процесів суміжних наук, правові аспекти у досягненні мети гарантованого забезпечення розвитку інформаційних відносин в інтересах суспільних потреб, на думку ряду зарубіжних авторів дозволяє вже сьогодні говорити про нову наукову дисципліну — правову інформатику.

Разом з тим, розвиток будь-якої наукової дисципліни передбачає її автономність, самостійність функціонування. Самостійності має відповідати низка цілком певних вимог, найважливіші з яких — реальність предмету і вчення, практична потреба, вияв властивих закономірностей тощо. У зв'язку з цим, можна зробити такі вис­новки:

1)  Сучасна діяльність у галузі правової інформатики повинна забезпечити вирішення таких важливих питань: утворення правової інформатики як науки, яка б органічно і гармонійно відповідала соціально-економічному стану країни на певному історичному етапі; науковий розвиток правової інформатики в інтересах розвитку творчості людей та економічних інтересів суспільства. Якщо перше завдання якоюсь мірою вирішується з використанням емпіричних підходів, то практичні завдання можуть бути вирішеними успішно тільки на основі науково-теоретичного підходу, враховуючи різноманітні погляди нау­ковців, численні соціально-економічні фактори шляхом гли­бокого їх вивчення, співвідношення та узагальнення.

2)  У правовій інформатиці не можна лише накопичувати факти. Факти, взяті самі по собі, ще не є наукою. І тільки за допо­могою мислення, відволікаючись від штучних зв'язків, можна з'ясувати глибинну послідовність і закономірності. На цій ос­нові слід будувати нову правову дисципліну — правову інфор­матику.

3)  Друге завдання слід вирішувати, виходячи з того, що будь-яка теорія спочатку має чисто описовий характер, тобто ви­вчає існуюче. Після цього етапу слід переходити до порівнян­ня. І вже потім теорія набуває ознак пояснювальної.

Правова інформатика — не виняток. На цей час правова інфор­матика володіє безліччю фактів, які є важливими не тільки у формі інформації чи порівняння окремих явищ, головне — їх узагальнення мусить переслідувати мету знаходження подальших перспектив, оп­тимальної побудови системи правової інформатики як в цілому, так і її невід'ємних елементів.

4. Можливість розвитку нової галузі — правової інформатики в XXI столітті

З початком нового тисячоліття стає можливим започаткування нової галузі — правової інформатики, невід'ємною складовою якоі буде розробка питань у сфері використання інформаційних систем.

Серед найважливіших теоретичних питань, як зазначають фахів­ці, сьогодні є питання місцезнаходження відповідного нормативногс масиву в системі законодавства України та його внутрішня будова. У попередніх розділах було визначено предмет правового регулювання інформаційного законодавства, тому вже сьогодні можна говорити про існування у національній правовій системі окремої самостійної галузі — інформаційного законодавства. Стає можливим вести роз­мову про офіційне визнання вищезазначеної галузі у випадку прий­няття на державному рівні блоку нормативних актів, про які йшло­ся вище. Ще один напрямок включає питання, які безпосередньо пов'язані не тільки зі створенням, а й з використанням інформацій­них систем, відносин, які при цьому виникають. Його успішне роз­в'язання дає змогу налагодити договірні стосунки між суб'єктами даних відносин згідно з нормами цивільного законодавства.

При цьому треба враховувати суперечність між користувачами інформації, що прагнуть до безмежності та неврегульованості інфор­маційних потоків, і необхідність введення законодавче визнаних обмежень на розповсюдження інформації з урахуванням загально­державних інтересів.

5. Розвиток інформаційних систем в Україні

Подальший розвиток мають отримати різного роду інформаційні системи. Така необхідність визнана на самому високому рівні. Для наукового забезпечення діяльності Президії та постійних комісій Вер­ховної Ради України, наприклад, створено науково-експертний від­діл з фахівців різних галузей знань. Цей відділ разом з відповідним сектором у складі Центру комп'ютеризованих інформаційних систем склали інформаційно-аналітичний центр Верховної Ради України, який в перспективі стане основою для створення ефективної дослід­ницької служби законодавчого органу держави.

Перспективи державної підтримки розвитку інформаційних сис­тем в Україні викладено в Законі України «Про затвердження Зав­дань Національної програми інформатизації на 1998-2000 роки» від 4 лютого 1998 року. Крім загальних завдань у сфері інформатизації, таких як розробка пакету законодавчих та нормативно-правових актів у цій сфері, за мету ставиться розробка основоположних дер­жавних стандартів засобів інформатизації та інформаційно-телеко­мунікаційних систем, гармонізованих з міжнародними стандартами;

розробка і впровадження системи державної сертифікації засобів ін­форматизації та інформаційно-телекомунікаційних систем у межах державної системи сертифікації УкрСЕПРО; вироблення та розвиток телекомунікаційної інфраструктури; створення національної сис­теми інформаційних ресурсів; створення системи інформаційно-ана­літичного забезпечення найважливіших галузей економіки, держав­них органів, навчальних закладів. Конкретні заходи фінансування перерахованих завдань, безумовно, сприятимуть розвитку інфор­маційних систем і мереж в Україні.

Про увагу, яка приділяється проблемам розвитку інформаційних систем, свідчать чисельні конференції та наукові семінари, що при­свячені цій проблемі. Важливою серед них можна назвати конфе­ренцію, проведену за Постановою Президії Верховної Ради України «Інформаційна система Верховної Ради України та міжнародні ін­формаційні ресурси».

За роки існування України як суверенної держави з багатьма краї­нами були укладені декларації про принципи та основні напрями розвитку інформаційних відносин з обов'язковими положеннями про необхідність розвитку взаємовигідного співробітництва в нау­ково-технічній та інформаційній сферах.

Так, Постановою Президії Верховної Ради України від 16 січня 1995 року було схвалено Договір про співробітництво між Президією Верховної Ради України та Дослідницькою Службою Конгресу (ДСК) Сполучених Штатів Америки з таких питань програми парламент­ської допомоги, яка фінансується Агентством Міжнародного розвит­ку США: обмін інформацією, джерелами якої є будь-які існуючі, а також наново створювані загальнодоступні бази даних; допомога щодо забезпечення електронного зв'язку між ДСК і Секретаріатом Верховної Ради України з використанням найбільш ефективних те­лекомунікаційних систем, які є в їх розпорядженні для обміну ін­формацією.

У зв'язку з цим перспективи розвитку інформаційних систем в Україні характеризуються тим, що:

• вони все більше будуть входити до сфери нашої повсякденної діяльності;
• будуть розвиватися у формі інтегрованих, а також широко роз­подільних територіальних систем;

•  все більша кількість інформаційних систем буде набувати ознак інтелектуальної обробки інформації в плані інформаційних сис­тем штучного інтелекту, моделюючих інтелектуальних та екс­пертних систем.

В Україні, як в деяких інших країнах, має бути прийнята за на­ціональну, розрахована на XXI століття програма створення інфор­маційних систем, які, будучи пов'язаними з національними сис­темами інших країн, утворять Глобальну інформаційну світову інфраструктуру.

З метою вирішення цієї програми 22 листопада 1994 р. був підпи­саний Меморандум про взаєморозуміння щодо співробітництва у сфері телекомунікацій і розвитку всесвітньої інформаційної інфраструктури між Урядом України і Урядом Сполучених Штатів Америки.

Даний Меморандум є концентрованим програмним документом, який відображає мету і завдання України у стосунках з найбільш розвинутою і досвідченою в даних питаннях країною.

Найбільший інтерес у зв'язку з цим викликає перелік тих зав­дань, що є перспективними для України.

Відповідно до положень Хартії українсько-американського партнерства, дружби і співробітництва, підписаної 22 листопада 1994 року у Вашінгтоні, сторони визнали надзвичайно важливим створення в Україні сучасної телекомунікаційної інфраструктури, яка необхідна для успішного розвитку торгових та інвестиційних процесів, інтеграції України в світову економіку, для розвитку охо­рони здоров'я, освіти, захисту навколишнього середовища і демо­кратії, для надання можливості доступу до набутого людством знан­ня, сприяння в інтелектуальному та духовному розвитку.

Також, прийнято важливий закон України «Про приєднання України до договору Всесвітньої організації інтелектуальної влас­ності про авторське право» (№ 2733-ІН від 20 вересня 2001 р.)

Таким чином, можна зробити висновки про те, що основними зав­даннями України на найближчий час буде:

• сприяння у співробітництві державних та приватних структур (компаній), які зайняті у сфері телекомунікацій; розробка в зв'язку з цим відповідного національного законодавства;
• участь у створенні Всесвітньої інформаційної інфраструктури, а саме: впровадження приватних інвестицій, конкурентоздатно­го ринку, гнучкої регулюючої системи;
• сприяння процесу розвитку мереж телекомунікацій між краї­нами на основі відкритого доступу до сучасних технологій, їх інтеграції до Всесвітньої мережі телекомунікацій для створення основи майбутньої Всесвітньої інформаційної інфраструктури;
• сприяння комерційній діяльності, проектам та інвестиціям при­ватного сектору, які спрямовані на розвиток телекомунікацій; дослідження їх можливостей в рамках меж міжнародних інс­титутів;
• заохочення проектів, які спрямовані на розвиток та виробницт­во телекомунікаційного обладнання для мереж загального ко­ристування.

Звичайно, для реалізації цих планів Україна повинна розробити спеціальні програми і Проекти, залучивши до цього спеціалістів всіх галузей права.

6. Розвиток Глобальної Інформаційної Інфраструктури та Internet за участю України

XXI століття ставить перед правознавцями складні питання, пов'язані з розвитком Глобальної Інформаційної Інфраструктури (GII).

Слід зазначити, що ідеї створення світової мережі з'явились од­ночасно в Європі, США і СРСР. Різні країни різноманітними шля­хами наближались до входження у світову інформаційну мережу. Однак, всі вони в результаті прийшли до розуміння створення єдиної глобальної інформаційної інфраструктури.

Концепція GII, тобто Всесвітньої телекомунікаційної мережі бу­ла вперше сформульована у березні 1994 р. на першій конференції Міжнародного союзу телекомунікацій в Буенос-Айресі.

Виникла необхідність укласти угоду між урядами всіх країн щодо основних положень, які дозволили б людям у всьому світі спілку­ватись між собою. У зв'язку з цим Альберт Гор виклав такі основні правила, або принципи:

• стимулювання приватних інвестицій;
• розвиток конкуренції;
  • надання вільного доступу до глобальної мережі всім постачаль­никам і користувачам інформації;
  • створення гнучкої нормативно-правової бази, яка здатна адап­туватися до швидких змін в індустрії, на ринку інформаційних технологій;
  • забезпечення універсального характеру послуг.

ВЖ Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО

Слід зазначити, що в Росії, наприклад, послугами електронних інформаційних мереж користуються більше 600 000 чоловік, зареє­стровано більше 3000 ресурсів російською мовою (проти 370 000 — у США), щоправда російська сфера розвивається більш динамічно.

Кількість користувачів українського сегменту мережі Internet за останні два роки збільшилася більш, ніж у три рази і на початок 2005 року складала за різними оцінками від 500 до 900 тис. постій­них користувачів (менше 2 відсотків дорослого населення України) і близько 1,5 млн. громадян, які користувалися послугами Internet час від часу. Значно зріс і обсяг інформаційних ресурсів, які до­ступні в мережі Internet. Якщо на початку 1999 року такі ресурси розмішувалися на 1,4 тис. вебсерверів, то наприкінці 2004 року — на 150000. За кількістю хостів, які підключені до мережі Internet, Україна знаходиться на 28-му місці в Європі і на 45-му місці у світі. За станом на грудень 2004 року доступ користувачам до послуг ме­режі надавали більш ніж 260 операторів (провайдерів ).

У спеціальній літературі звертається увага на те, що від роз­витку Internet виграють, перш за все, розвинуті країни, тому що це їх природній шлях розвитку. Тому для України необхідною є державна програма підтримки і розвитку Internet.