8.4. Проблема відповідальності інформаційних провайдерів

Все інформаційне наповнення і використання мережі Інтер­нет в комерційних і некомерційних цілях здійснюється за допо­могою послуг організацій, що забезпечують доступ до мережі Ін­тернет, розміщення і передачу інформації в Мережі.

У загальному випадку, інформаційні суспільні відносини, що складаються в процесі використання мережі Інтернет, вигляда­ють так:

Користувач — Провайдер 1 — Інформаційний ресурс — Провайдер 2 — Власник ресурсу.

Зазначена багатомірність інформаційних відносин визначає наявність спеціального інституту відповідальності інформацій­них провайдерів. їх називають по-різному: ISP, ASP, власники служб інформаційних оголошень (від дошок оголошень до Інтер-нет-аукціонів), у європейському законодавстві використовується термін ((intermediary service providers», в американській прак­тиці — on-line service provider, provider of access, provider of the informational content.

У наших законопроектах вживають термін «інформаційний по­середник» . Наприклад, визначаючи його як «особу, що від імені ін­шої особи відправляє, одержує чи зберігає електронні документи, чи надає інші послуги у відношенні даних документів».

Реально дії інформаційних провайдерів з надання послуг мають наступні властивості. Провайдер не ініціює інформаційне відношен­ня, не вибирає зміст переданої інформації та її одержувача, не впли­ває на зміст інформації і зберігає її тільки в межах часу, обумовле­ного технічними стандартами і протоколами для нестатків передачі інформації. Відповідальність провайдерів базується на тому, що во­ни мають організаційно-технічну можливість у будь-який момент впливати на інформаційні суспільні відносини своїх користувачів. Форма вцливу може бути досить різноманітною: від блокування ін­формаційного обміну до інформування третіх осіб про зміст переданої інформації.

У якому випадку провайдер — власник інформаційного ресурсу та інформаційної системи несе відповідальність за дії осіб, що ско­ристалися зазначеними ресурсами і системами? На цей рахунок існують три основні підходи: провайдер несе відповідальність за всі дії користувачів, не за­лежно від наявності в нього, як у суб'єкта права, знання про вчинені дії,

•  провайдер не несе відповідальності за користувачів у тому ви­падку, якщо виконує визначені умови, пов'язані з характером надання послуг і взаємодією із суб'єктами інформаційного об­міну й особами, чиї права порушуються діями користувачів,

•  провайдер не відповідає за дії користувачів.

Законодавство різних країн пропонує рішення проблеми від­повідальності провайдерів згідно з трьома приведеними схемами. Якщо, наприклад, у Китаї та країнах Близького Сходу прийня­тий перший підхід, то в Європі дотримуються другого підходу: найбільш детальне рішення проблеми відповідальності розкрите в європейській директиві з електронної комерції {«Directive on electronic соттегсе», Council of European Union, Brussels, 28 February 2000, розділ 4, статті 12-15). Директива встановлює, ще провайдер не несе відповідальності за передану інформацію у ви­падку, якщо він не ініціює її передачу, не вибирає одержувача інформації і не впливає на цілісність переданої інформації. При цьому допускається тимчасове збереження переданої інформації для здійснення необхідних технічних дій з передачі інформації. Також деталізуються умови кешування і затверджується, зок­рема, що провайдер не несе відповідальності за дії користувачів при наданні послуг хостингу, якщо не був обізнаний про їхню протизаконну діяльність і після одержання інформації припинив розміщення чи доступ до інформації користувачів.

У даний момент у ряді країн світу прийняті предметні закони, що стосуються інституту відповідальності провайдерів. Так, у шведському законі, що регулює відповідальність власників дошок оголошень (Act (1998:112) on Responsibility for Electronic Bul­letin Boards) встановлюється, що вони зобов'язані видаляти по­відомлення третіх осіб у тому випадку, якщо інформація, що міс­титься в них, порушує ряд норм кримінального законодавства і цивільного законодавства (у частині авторського права). Схожа на європейську, але менш детальна схема відповідальності при порушенні авторських прав визначена в американському Digital Millennium Copyright Act (DMCA) , прийнятому в 1998 році.

Резюмуючи вищесказане можна стверджувати, що проблема відповідальності провайдерів — це актуальне питання державної політики з використання мережі Інтернет. У залежності від того, як буде визначена і регламентована роль провайдерів в інформа­ційних суспільних відносинах у мережі Інтернет, по-різному буде розвиватися і мережа Інтернет.

Тому необхідний законодавчий розв'язок проблеми відповідаль­ності інформаційних провайдерів. Пропоновані в даний момент норми стосуються тільки обміну інформаційними повідомленнями і не торкаються усіх видів мережних інформаційних послуг:

•   інформаційний провайдер не несе відповідальності за дії осіб, що використовують його послуги і порушила звичаї ділового обороту в сфері використання мережі Інтернет, якщо інше не передбачено законом чи договором;

•   інформаційний провайдер несе відповідальність за модифіка­цію і затримку передачі інформації, якщо інше не передба­чено законом чи договором;

•   інформаційний провайдер несе відповідальність за неповне чи недостовірне ознайомлення користувачів мережі Інтернет про умови використання та істотних особливостей функціо­нування його інформаційних ресурсів.

Є доцільним, щоб самі інформаційні провайдери звернули ува­гу на детальні обмежувальні (з вичерпним переліком можливос­тей) описи власних послуг по використанню інформаційних ре­сурсів і систем. Крім цього, при взаємодії з клієнтами провайдери з метою сумлінного опису своїх послуг повинні пропонувати ко­ристувачам схеми регулювання питань, що стосуються конфіден­ційності дій користувачів, часу й умов збереження проміжної (службової) інформації, умов доступу до лог-файлів і механізмів забезпечення доказів при суперечках провайдера і користувача з третіми особами.