Оплата праці — це ціна трудових ресурсів, зайнятих у виробничому процесі. Значною мірою вона визначається кількістю і якістю витраченої праці, але на неї впливають і чисто ринкові фактори, такі як попит та пропозиція праці, конкретна кон'юнктура, що склалася, територіальні аспекти, законодавчі норми.

До витрат на оплату праці відносяться витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати, які обчислюються згідно з прийнятими підприємством системами оплати праці, включаючи будь-які види грошових і матеріальних доплат.

Основна заробітна плата — це винагорода за виконану роботу відповідно до діючих норм праці (норми часу, виробіток, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників і посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата — це винагорода за працю понад установлену норму, за трудові успіхи й винахідливість, а також за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні й компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Основою організації оплати праці є тарифна система і форми заробітної плати.

Тарифна система оплати праці включає:

а) тарифно-кваліфікаційні довідники;

б) тарифні сітки;

в) тарифні ставки.

Тарифно-кваліфікаційний довідник (ТКД) визначає:

1) зміст і складність робіт, які робітник повинен вміти виконувати;

2) основні вимоги до рівня кваліфікації робітника, необхідні для виконання робіт по кожному тарифно—кваліфікаційному розряду, а також додаткові вимоги до робітника з теоретичних і спеціальних знань за професією.

У тарифно-кваліфікаційних довідниках окремі види робіт, різні за складністю, класифікуються за групами (розрядами). Найбільш прості роботи відносяться до першого розряду, а кожний наступний розряд характеризує наростаючу складність робіт, що потребують більш високої кваліфікації праці.

Для кожного робітника вищого розряду кваліфікаційні вимоги, що ставляться для робітників нижчих розрядів, є обов'язковими.

Тарифна сітка — це перелік тарифних ставок або шкала співвідношень заробітної плати робітників різної кваліфікації. Тарифна сітка складається з розрядів оплати праці різної складності. З підвищенням розряду зростає складність праці, підвищуються вимоги до рівня кваліфікації робітника.

Кількісні відмінності між оплатою різних розрядів визначаються коефіцієнтами, які характеризують різний ступінь кваліфікації праці. За одиницю у тарифній сітці приймається перший розряд. Тарифний коефіцієнт розряду визначають, поділивши тарифну ставку відповідного розряду на ставку першого розряду.

Тарифна ставка — оплата праці за одиницю часу. Тарифні ставки встановлюють окремо для робітників-відрядників і погодинників, а по кожній з цих груп вони диференційовані за умовами праці:

а) для робітників, зайнятих на гарячих, важких роботах з шкідливими умовами праці;

б) для робітників з нормальними умовами праці.

Праця керівників, фахівців, службовців оплачується за системою окладів, які також залежать від обсягу робіт, інтенсивності й кваліфікації праці та ін.

На підприємствах різних форм власності використовують дві форми оплати праці:

відрядна — оплата за виконаний обсяг робіт;

погодинна — оплата за відпрацьований час.

Існує ряд умов, при яких доцільно застосовувати ту чи іншу форму оплати праці.

• Умови застосування відрядної оплати праці:

— існують кількісні показники роботи, що безпосередньо залежать від конкретного працівника;

— є можливість точного обліку обсягів виконуваних робіт;

— є можливість у робітників конкретної ділянки збільшити виробіток або обсяг виконуваних робіт;

— існує необхідність на конкретній виробничій ділянці стимулювати робітників надалі збільшувати виготовлення продукції або обсяг виконуваних робіт;

— є можливість технічного нормування праці.

Відрядну оплату праці не рекомендується застосовувати у випадках, коли це призводить до:

— погіршення якості продукції;

—   порушення технологічних режимів;

—   порушення вимог техніки безпеки;

— погіршення обслуговування обладнання;

— перевитрати сировини і матеріалів.

• Умови застосування погодинної оплати праці:

— відсутня можливість збільшення випуску продукції;

— виробничий процес строго регламентований;

— функції робітника зводяться до спостереження за ходом технологічного процесу;

— функціонують потокові й конвеєрні типи виробництва зі строго заданим ритмом;

— збільшення випуску продукції може призвести до браку або погіршення якості.

На кожному конкретному підприємстві залежно від характеру продукції, що випускається, наявності тих чи інших технологічних процесів, рівня організації виробництва і праці застосовується та чи інша форма заробітної плати.

З позицій впливу на матеріальну зацікавленість працівника системи оплати праці бувають прості й складні.

Прості системи встановлюють зв`язок оплати праці робітника тільки з основним показником результатів його праці: відрядні - тільки з кількістю виробленої продукції, почасові - лише з кількістю відпрацьованого часу.

Складні системи встановлюють залежність оплати праці від декількох показників, з яких один є основним, а інші - додатковими. Кількість додаткових показників, що враховуються у складних системах, залежить від можливостей працівників впливати на використання резервів підвищення ефективності виробництва. Поряд з об`єктивними умовами підвищення ефективності виробництва можуть враховуватись і суб`єктивні якості працівників.